Францова рука судомно зіжмакала газету. Він повільно опустився на стілець, сидить, весь зіщулився. Що ж це вони пишуть таке? Мишка скочила за піч.

Обидві жінки дивляться на нього й плачуть, ну чого витріщилися, вбивство, та як же це так, Міца, це просто якесь божевілля, як таке могло трапитися? Його рука знову тягнеться до газети на столі, зараз прочитаємо, що там написано, так, ось моє фото, а поряд Райнгольдове, убивство під Фраєнвальде, вбита Емілія Парсунке з Бернау, як вона потрапила у Фраєнвальде? Що це взагалі за газета? А, «Морґенпост». Підняв руку з газетою й знову опустив. А Єва? Як вона? Дивиться якось інакше, нахилилася до нього, вже не плаче. «Ну, Франце?» Голос, хтось говорить, я маю відповісти, дві жінки, вбивство, що за вбивство, у Фраєнвальде, я вбив її під Фраєнвальде, я ніколи в житті не був у Фраєнвальде, де воно взагалі? «Ну, скажи бодай щось, Франце, чого ж ти мовчиш?»

Франц дивиться на неї, його великі очі дивляться на неї, він тримає газету на долоні, його голова тремтить, він над силу читає якимсь захриплим, рипучим голосом. Убивство під Фраєнвальде. Емілія Парсунке з Бернау, дата народження — 12 червня 1908 року.

«Так, це Міца. Справді вона. Що ти на це скажеш, Єво? Її вбили. Ось чому ми її не знайшли». — «Читай далі, Франце, там і про тебе написано». — «Про мене?»

Він знову взяв газету, дивиться. Це ж моє фото!

Франц повільно розгойдується всім тілом, шепоче: «Боже мій, Єво, Боже мій!» Єві стало страшно, страшно, вона підсунула свого стільця до його крісла. А він і далі розгойдується. А потім раптом засопів і надув щоки. У нього такий вираз обличчя, ніби він силкується посміхнутися. «Боже мій, Єво, що ж тепер робити, що робити?» — «А чому там твоє фото?» — «Де?» — «Та в газеті ж!» — «Я не знаю. Ради Бога, що ж це таке, як таке могло статися, це просто смішно». Він безпомічно дивиться на неї, а вона радіє, у нього людський погляд, у Єви знову полилися сльози з очей, товстуха й собі взялася скімлити, Францова рука лягла на Євине плече, він притиснувся обличчя до її грудей, схлипує: «Що це таке, Єво, що сталося з нашою Міцекен, що з нею сталося, вона мертва, вона не пішла від мене, її хтось убив, Єво, нашу Міцекен хтось убив, мою Міцекен, що ж це таке, невже це правда, скажи мені, Єво, що це неправда!»

Він думає про Міцекен, а в грудях підіймається, наростає якийсь потойбічний страх, ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть, йде, вимахує сокирою на довгім держалні, виграє на флейті, роззявляє свою пащеку, бере сурму, зараз засурмить у сурму, вдарить у барабани, і вирине з мороку чорний таран, і піде трощити — вумм, вумм! Тихіше!