Франц і Герберт прочісують весь Берлін; вони майже не бувають удома. Франц обійшов нічліжки Армії Спасіння, притулки для чоловіків, пильно роззираючись, обійшов нічліжку на Ауґустусштрасе. Побував на Дрезденерштрасе в осідку Армії Спасіння, де він колись був з Райнгольдом. Там якраз співали з пісенника хорал № 66: «Ой, чого ще чекати, мій брате? Уставай-но і з нами ходи. Твій Спаситель до тебе гукає, всім дарує він мир назавжди. Хор: Ой чому, ой чому, чому ти не прийдеш до нас. Ой чому, ой чому не мати нам мир повсякчас. Хіба в серці не чуєш, мій брате, життєдайного духа розмай, від гріха він навчить позбуватись, до Ісуса мерщій поспішай. То чого ще чекати, мій брате? Страшний суд уже скоро гряде, але брама стоїть ще відкрита, кров Ісуса врятує тебе!»

Час від часу Франц навідується до притулку на Фребельштрасе, у «Пальму», сподіваючись застати там Райнгольда. Бере у завідувача місце на одну ніч, щоразу інше, стрижка 10 пфеніґів, гоління п'ять, сидять завсідники, наводять лад у своїх паперах, перепродують один одному взуття, сякий-такий одяг, послухай, ти що, тут уперше, краще не роздягайся, а то завтра вранці довго шукатимеш свою вдягачку, а чоботи, поглянь, у кожен треба вставити ніжку ліжка, ось так, а то поцуплять, тут треба пильнувати, а інакше вкрадуть усе, навіть вставну щелепу. Хочеш татуювання зроблю? Припинити балаканину! Спати! Темрява. Почулися хропіння, свист, ніби запрацювала лісопилка. Ні, я його тут не бачив. Ану тихо! Бім, бім, бім, що таке, невже це в'язниця, мені здалося, що я в Теґелі. Побудка. Якихось двоє вже б'ються. Франц вийшов на вулицю. Шоста година ранку, а біля воріт нічліжки вже товпляться жінки, чекають на своїх коханих чоловіків, потім порозходяться з ними по шинках програвати в карти нажебрані гроші.

Райнгольда немає, дурне діло тут його шукати, він, мабуть, знову на дівок полює: на котрусь Ельфриду, Емілію, Кароліну, Лілі, чорнявку чи білявку.

А ввечері Єва дивиться на скам'яніле обличчя Франца, він забув, що таке ласка, привітне слово, їсть і говорить мало, заливає в себе шнапс і каву. Він лежить поряд з нею на канапі, плаче й плаче. «Не знайдемо ми його». — «Франце, та годі тобі». — «Не знайдемо! Що нам робити, Єво?» — «Послухай, ти маєш облишити всі ці пошуки. Який у них сенс? Так недовго й з глузду зсунутися». — «Отже, ти не знаєш, що нам робити? Тобі цього не збагнути, Єво, ти такого не переживала, ось Герберт — той трохи розуміє. Що ж нам робити, що робити? Як його запопасти? Я ладен у церкві поклони бити, щоб тільки дістатися до нього».