Для всього свій час, час душити і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати і час сміятися, час нарікати і час танцювати, час шукати і час втрачати, час дерти і час зашивати. А тепер час душити, час нарікати, час шукати і час дерти[235].

Франц доходить краю і чекає на Смерть, на милосердну Смерть.

Він собі думає: наближається Смерть, Смерть милосердна, вона покінчить з усім. Франц тремтить, коли над вечір знову сидить у ліжку, щоб зустріти її.

І вдруге прийшли до нього ті, які ополудні звалили його на землю. Франц каже: нехай все станеться так, як і має бути, я, Франц Біберкопф, піду з вами, візьміть мене із собою.

Дрож охоплює його, коли він дивиться на жалюгідного Людерса. За ним волочить ноги лиходій Райнгольд. Дрож охоплює його, коли він чує Ідині слова, коли він бачить Міцине обличчя, так, це вона, тепер уже все завершено. Франц плаче і плаче, я винний, я — нелюд, я — тварюка, чудовисько.

Цієї вечірньої години помер Франц Біберкопф, колишній вантажник, грабіжник, сутенер і вбивця. В ліжку тепер лежить хтось геть інший. Той інший має ті самі документи, що й Франц, і виглядає він, як Франц, та в новому житті він має нове ім'я.

Таким був шлях Франца Біберкопфа до погибелі, який я хотів описати, починаючи з того, як він вийшов з Теґельської тюрми, й до того часу, як він сконав у психіатричній лікарні Бух узимку 1928–1929 року.

Тепер я ще хочу подати звіт про перші години і дні нової людини, яка має ті самі документи, що й він.

Відхід злої блудниці, тріумф великого офірника, барабанника й сокирою махальника

На пустирищі, попід червоними стінами психіатричної лікарні та на полях лежить брудний сніг. І ніяк не змовкає барабанний бій. Програла блудниця Вавилон, переможниця Смерть жене її геть під барабанний бій.

Блудниця влаштувала страшенний галас, кляне її, бризкає слиною, кричить: «Для чого він тобі потрібний, що ти з нього матимеш, із того Франца Біберкопфа, ну й клопочися тепер з ним, з цим Ґотлібом Шульце[236]».

Смерть вибиває барабанний дріб: «Мені не видно, що там у тебе в чаші, ти, гієно. Але чоловік на ім'я Франц Біберкопф ось тут, і я його повністю знищила. Та оскільки він сильний і добрий, нехай візьме собі нове життя, геть з дороги, нам обом тут уже нічого робити.

А та все впирається і далі кляне її, а Смерть тим часом вирушила в дорогу, її величезний чорний плащ тріпоче за спиною, виринають і зникають картини й пейзажі, пропливаючи повз неї, огортають її від ніг до грудей. А довкола Смерти — крики, постріли, гуркіт, тріумф і торжество. Тріумф і торжество Смерти. Звір під Блудницею пручається, здиблюється.