За чим же він плаче, мої пані й панове, що читають цю книжку, за чим же плаче Франц Біберкопф? Франц Біберкопф оплакує самого себе.

Ясний полудень, у відділенні розносять обід, наглядач та двоє легкохворих штовхають візочок назад на кухню.

А після полудня до Франца прийшла Міца. У неї таке спокійне, лагідне обличчя. На ній вулична сукня та знайомий капелюшок-клош, який закриває вуха та чоло. Сповнена ніжности, спокійно й ласкаво дивиться вона на Франца, він пам'ятає її саме такою, коли вони зустрічалися на вулиці чи в ресторані. Він просить її підійти ближче, і вона підходить. Він хоче, щоб вона простягнула до нього свої руки, вона так і робить. На руках шкіряні рукавички. Зніми рукавички. Вона їх знімає і протягує до нього свої руки. Ходи-но сюди, Міцо, не будь, як чужа, поцілуй мене. Вона спокійно підходить до нього впритул, дивиться йому просто у вічі й цілує його. Будь зі мною, каже він, ти мені потрібна, ти мусиш мені допомогти. «Не можу, Францекене, Я ж там, сам знаєш». Будь зі мною. «Я б і рада, та не можу». І вона знову його цілує. «Ти ж знаєш, Франце, про Фраєнвальде. Ти не сердишся на мене за це, правда?»

Вона пішла геть. Франц кидається на своєму ліжку. Широко розплющує очі. Але не бачить її. Що ж я наробив! Чому я не вберіг її? Навіщо показав її Райнгольду, для чого я з ним злигався? Що ж я накоїв! І що ж тепер?

Його обличчя спотворила жахлива гримаса, ледь чутно він прошепотів: нехай вона знову прийде.

Санітар розчув лише одне слово «знову» і ллє йому ще трохи теплого вина в розтулений, пересохлий рот. Франц мусить пити, що ж йому ще залишається?

Тісто стоїть у розпеченій печі, тісто підходить на дріжджах, береться бульбашками, хліб підіймається, рум'яніє.

Голос Смерти, голос Смерти, голос Смерти:

Яка користь із сили, яка користь з того, щоб бути пристойним, о так, о так, поглянь на неї. Збагни і покайся.

Франц позбувається всього, що мав. Собі не залишає нічого.

Тут слід описати, що таке біль

Тут слід описати, що таке біль і страждання. Біль пече й роз'їдає. Адже це біль, який прийшов до нього. Часто біль змальовують у віршах. Цвинтарі щодня бачать біль.

Тут слід описати те, що з Францом Біберкопфом робить біль. Франц не витримує його, він здається, він приносить себе в жертву болю. Він кидається в палаюче полум'я, щоб загинути, щоб бути знищеним, щоб розвіяли попіл його. Тут буде віддано належне тому, що з Францом Біберкопфом робить біль. Тут ідеться про біль, що знищує, про біль, що скручує в баранячий ріг, рубає під корінь, валить додолу, розчиняє — ось що робить біль.