Райнгольд! Ага! Райнгольд, диявольське ти поріддя! Негіднику, чого тобі тут треба, хочеш похизуватися переді мною, та тебе вже ніякий дощ не відмиє, сволото, вбивце, кінчений злочинцю, ану витягни люльку з рота, коли зі мною розмовляєш! Це добре, що ти прийшов, мені тебе не вистачало, ходи сюди, поганцю, тебе ще досі не спіймали, о, ти й досі ходиш у своєму синьому пальті! Дивися, по ньому тебе і засічуть. «А сам ти як, Франце?» Я? Гей, негіднику, я не вбивця, а знаєш, кого ти вбив? «А хто мені ту дівку показав, а хто зовсім не цінував її, хто мене у своє ліжко вклав, га, базікало, хіба не ти?» То хіба через це треба було вбивати? «А що такого? Хіба ти сам ледь не прибив її до смерти? А потім, кажуть, була ще одна, яка тепер лежить на цвинтарі на Ландсберзькій алеї, їй також хтось допоміг на той світ потрапити. Ну, і хто ж то був? Чого мовчиш? Що нам на це скаже пан Франц Біберкопф, професійний базікало?» Ти мене під машину кинув, через тебе мені руку відрізали. «Хе-хе! Можеш тепер собі картонну причепити. Якщо ти такий осел, що вирішив зі мною зв'язатися. Тепер ти потрапив у Бух, до шпиталю, і вдаєш із себе божевільного, а мені добре ведеться, то хто ж ти, якщо не осел?»

І тут Райнгольд посунув на Франца — пекельний вогонь зблискує в очах, на голові стирчать роги, він кричить: «Давай поб'ємося навкулачки, ану ж покажи, на що ти здатен, Францекен, Францекен Біберкопф, Біберкопфчик, хо-хо!»

Франц стуляє повіки. Не треба було мені з ним зв’язуватися, не треба було мірятися з ним силами. І на біса я до нього причепився?

«Давай, Францекене, покажи, на що ти здатен, то як, ще маєш силу?»

Не треба було мені з ним мірятися силами. Він і зараз мене піддрочує, проклятущий, не треба було з ним зв'язуватися. Проти нього я не встою, не варт було й починати.

«Хіба тобі бракує сили, Францекене?»

Проти нього я не маю сили, ні, проти нього не маю. Тепер я бачу, що то була моя помилка. Що ж я накоїв! Геть, іди геть!

А той не йде.

Геть, іди геть…

Франц волає, заламує руки: невже більше ніхто не прийде? А де ж інші? Чого це він стоїть і не забирається?

«Знаю, що ти мене не любиш, я тобі не до смаку. Зараз прийде інший».

Нехай підступають. Нехай підступають. Велика, пласка, німа рівнина, самотні цегляні будиночки, з яких ллється червонясте світло. Міста, розташовані вздовж залізничної колії: Франкфурт-на-Одері, Ґубен, Зоммерфельд, Ліґніц, Бреслау, міста виринають із-за вокзалів, з великими й маленькими вулицями. Нехай підступають неспішні екіпажі та автомобілі, що мчать, як стріла.

Нарешті Райнгольд іде геть, ще раз обертається, зблиснув очима і каже Францу: