Знеможений чоловік, якого далі називають ім'ям померлого Франца Біберкопфа, сам не знає, як йому вдається переставляти ноги, часом він навіть часом допомагає розносити обід; його більше не допитують, і він навіть не підозрює, що досі залишається в центрі уваги. Агенти карного розшуку все ще хочуть докопатися, що то за пригода була в нього з рукою, за яких обставин він її втратив і де лікувався. Звернулись із запитом до Маґдебурзької клініки, все це, звичайно, справи давно минулих днів, але поліція цікавиться таким справами, навіть якщо звідтоді минуло вже двадцять років. Та нічого дізнатися не змогли, з'ясували тільки, що Герберт також сутенер, такі чоловіки мають шикарних дівчат і все звалюють на них, мовляв, усі гроші заробляють дівчата. Та ніхто з поліцаїв у це не вірить, може, вони часом і беруть якісь гроші в дівчат, але й самі не б'ють байдиків. Та про це всі ці типи мовчать як риби.

Цього разу гроза оминула нашого Франца Біберкопфа, цього разу йому все пробачили. Цього разу ти одержав зворотний квиток, сину мій.

І ось настав той день, коли його відпускають з лікарні. Поліція недвозначно натякнула йому, що за ним наглядатимуть. З комірчини приносять те, що належало колишньому Францу, він одержує все на руки, одягає своє цивільне вбрання, на куртці залишилася пляма від крови, коли патрульний поліцай огрів його по голові ґумовим кийком, штучну руку я брати не буду, перуку також залишу, нехай буде вам, може, знадобиться для аматорського театру, та в нас тут театр щодня, але ми обходимося без перук, так, довідку про звільнення ви одержали, отже, адью, пане старший санітар, може, коли розпогодиться, ви завітаєте до нас у Бух, добре, добре, красно дякую, зараз я вам відчиню.

Ну ось вже і це залишилося позаду.

Вітчизно, спокій зберігай, не влипну більше, так і знай

Уже вдруге залишив Біберкопф дім, в якому його утримували під арештом, наша довга подорож добігає кінця, ми зробимо разом із Францом ще один маленький крок.

Перший дім, який він залишив, була в'язниця у Теґелі. Тоді він розгублено стояв біля червоного муру, й коли він рушив з місця, з'явився 41-й трамвай, на якому він поїхав до Берліна, будинки хиталися, дахи силкувалися з'їхати просто на Франца, йому довелося довго йти і довго сидіти, аж поки все довкола нього втихомирилося, а він набрався досить сил, щоб залишитися в Берліні й почати все спочатку.

Тепер він зовсім знесилений. На той будинок закритого відділення він уже не міг дивитись. А коли він вийшов у Берліні на Штеттинському вокзалі й перед ним постав величезний готель «Балтикум», він бачить, що все-стоїть-і-не-хитається. Будинки стоять нерухомо, дахи лежать міцно, він може спокійно ходити попід ними, йому не треба ховатися в темних дворах. І ось цей чоловік, — ми хотіли б назвати його Франц Карл Біберкопф, аби відрізнити від того першого, адже під час христин Франц одержав і друге ім'я, на честь діда по материній лінії, — цей чоловік іде тепер повільно по Інваліденштрасе, проминає Акерштрасе, прямує до Брунненштрасе, проходить повз жовту будівлю критого ринку, неквапно розглядає крамниці, будинки та людей, які постійно кудись поспішають, давно я всього цього не бачив, і ось я нарешті знову тут. Біберкопф був довго відсутній. А тепер Біберкопф повернувся. Ваш Біберкопф повернувся.