Смерть розгортає свого плаща і сміється, і сяє, і приспівує: «О так, о так!»

Велика блудниця Вавилон нарешті змогла приборкати свого звіра, і той помчав полями, грузнучи в снігу. А вона озирається, кляне сяючу Смерть. Від того волання звір гепнувся на коліна, блудниця повисла у нього на шиї. Смерть запнула свого плаща. Вона сяє й приспівує: «О так, о так!» І поле шумить: «О так, о так!»

Найтяжче почати, а потім уже все піде

У лікарні Бух смертельно блідого чоловіка, що досі лежав у ліжку й колись був Францом Біберкопфом, коли він розплющив очі й почав говорити, довго допитували слідчі, щоб дізнатися, що там за тягар у нього на душі, а лікарі діймали його, щоб уточнити діагноз. Від слідчих цей чоловік почув, що вони затримали такого собі Райнгольда, який раніше відігравав значну роль у його житті, в його колишньому житті. Вони розповіли про Бранденбурзьку в'язницю та хотіли знати, чи він знайомий з якимось паном Морошкевичем і де той перебуває. Все це йому повторили декілька разів, а він мовчки слухав і не озивався. На один день йому дали спокій. Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся. Стережися, квіточко синенька.

Наступного дня він дав комісару поліції показання, що до тієї справи у Фраєнвальде не має жодного стосунку. Якщо Райнгольд каже щось інше, він помиляється. Зсохлий, блідий чоловік має довести своє алібі. Минув не один день, перш ніж це сталося. Франц щосили опирається, не хоче повертатися до тієї давньої історії. Його ніби заклинило. Врешті, через силу, він викладає перед слідчим деякі дані. Він стогне, просить дати йому спокій. Роззирається, як зляканий пес. Колишньому Біберкопфу настав кінець, а новий ще досі не прокинувся. Жодним словом не обмовляє він того Райнгольда. Всі ми ходимо під занесеною над нами сокирою.

Усі його показання підтвердилися, вони повністю збігаються з тим, що розповіли Міцин покровитель та його небіж. Для лікарів також дещо прояснилося. Діагноз «кататонія» відійшов на задній план. Це була психічна травма, що викликала певне затьмарення свідомости, у хворого погана спадковість, а те, що він надто полюбляє алкоголь, видно неозброєним оком. Зрештою всі суперечки щодо діагнозу виявилися зайвими, цей чоловік точно не симулянт, у нього справді було тимчасове затьмарення, та ще й яке, а це головне. Отже, на цьому й кінець, за стрілянину в Александерквеле він відповідальности не несе, підпадаючи під параграф 51 «Неосудність». Цікаво, чи ми його взагалі поставимо на ноги?