Ось так під час виробництва відбуваються коливання в той чи той бік: за розробленням першої концепції йдуть тривалі періоди раціональної просвітлености та загалом зрозумілого формального членування; це спокійні періоди, сповнені фантазії, а потім знову починає пульсувати концепція, її стовпи здіймаються з глибини, як острів під час підводного землетрусу, і ось знову кульмінаційний пункт і новий початок. Існують різні типи авторів; не всі зрозуміють, що я маю на увазі. Бачите-но, творити — означає не лише вершити суд над самим собою, як то каже Ібсен[264], це також не є суд над собою та іншими, як то кажуть моралісти і політики серед авторів, це означає щось значно більше, наприклад, відпустити самого себе, вступити у гру або мати мужність піддатися на внутрішні чари й стати їхньою жертвою в плані форми та змісту.

(…)

Мова у виробничому процесі

На закінчення я опишу роль мови у виробничому процесі.

Як тільки розроблено концепцію, одразу виникає химерна ситуація, ситуація спантеличення. Автор мусить говорити, тобто писати, й тут трапляється щось дивне, що вже часто можна було спостерегти: автор (деякі автори) помічає, що в той момент, коли він говорить або пише, він опиняється у геть іншому світі або, скажімо, в іншій духовній площині. Концепція перестає бути концепцією, принаймні це спізнали чимало авторів. У процесі говоріння, в процесі письма концепція змінюється, вона досі ще зовсім непогана, але вже не настільки приваблива, як раніше. Отже, втілення концепції в мовну оболонку може призвести до суттєвих змін, простіше кажучи, чинить частково деструктивну дію. Такі автори помічають, що те, що вони мають перед собою, втратило те унікальне, те особливе, що було в їхній концепції, й вони не дуже задоволені «мовою». Можливо, такі автори мають концепції та інтуїції цілком особливого виду. В інших авторів і, зокрема, в мене все відбувається зовсім інакше.

Особисто я мовою задоволений. Мова надає мені надзвичайно корисні послуги, вона є для мене найкориснішою помічницею в роботі. Існують різні взаємозв'язки та відносини між концепцією та мовою. Ті, хто сприймають концепцію, викладену на письмі, як розчарування, очевидно, мають мову за інструмент, знаряддя, матеріал, в якому вони втілюють свої ідей й фантазії, що взялися невідомо звідки. Але мову можна сприймати й інакше, та й сама мова може бути чимось зовсім іншим. Наведу тут деякі власні спостереження.

Бувають такі ідеї, які є безмовними. З ними слід бути обережним і не записувати відразу, бо тоді якраз і можна спізнати вже згадане розчарування. Деякі речі повинні визріти, ідея колись сама створить для себе мовне тіло. І коли настає такий момент, коли з цієї ситуації автор знаходить одне-єдине речення, тоді вже можна вважати, що він ухопив звіра за хвоста й той уже від нього не втече. І справді, записана ситуація тоді не є ідентичною до концепції, але вона багатша, конкретніша, живіша! Особливо це стосується епічного тексту: він підштовхує автора вперед. Адже сама концепція може нести в собі певний рух, але написане, послідовність речень, мелодія, що зазвучала, не дає спокою. Настільки ж багатшим і вартіснішим є цей запис, ніж сама концепція, яка насамкінець звучить у тексті лише як генерал-бас[265].