Оте «Я», яке спостерігає, в наш час переймає на себе роль і функцію, яку в часи давніх вагантів для них виконував народ. «Я» стає публікою, стає слухачем, причому слухачем, який співпрацює. (Застерігаю не плутати з «ідеальним слухачем» Ґете.) З цієї миті починається кооперація, спільна робота «Я» та творчої інстанції. Це «Я», яке на все звертає увагу, думає і оцінює, постійно перебуває у взаємозв'язку з творчою інстанцією, підштовхує її вперед або ж спонукає повернутися назад, живить її, веде її — добре чи погано, виконує регуляторну функцію. Тож щодо епічного автора, хоча це, напевне, стосується і автора-драматурга, не може бути й мови про сліпий, нестримний порив, який творить несвідомо. Несвідомою є лише інкубаційна стадія, натомість друга стадія є особливим чином усвідомленою, насиченою думками, просякнутою цінностями певного середовища, класу, суспільної верстви, народу. Й усі ці речі, думки, суспільні цінності певного середовища в запеклій колективній роботі разом з творчою, дуже особистісною інстанцією формують твір.

Щоб доповнити картину процесу виробництва твору й зробити її повнішою, треба сказати, що тут відбувається і щось доволі химерне. Свідоме, мисляче «Я» не завжди залишається на рівні публіки, глядача та співпрацівника, часом воно втягується у виробничий процес; твір, що формується, у деякі моменти, які вимагають від автора повного розкріпачення, буквально зачаровує «Я», й тоді — не полишаючи думання й співпраці — тут можуть виникнути дві ситуації: спершу «Я», як співпрацівник, втрачає свою провідну роль щодо твору, воно приміряє маски, страждає своїм твором, танцює довкола нього. «Я» опиняється втягнутим у ігрову ситуацію твору, що формується, й, принаймні частково, втрачає над ним контроль. Так автор усе глибше занурюється в глибінь творчости. (Думай тут про майбутній «епічний» твір і говори голосами будь-яких глибин! Вияви мужність, наважся, доклади всіх зусиль!) І хоча загальна ясність зберігається, ставлення автора до свого твору тепер стало більш невизначеним, а самому творові загрожує втрата форми, та це лише означає, що він втрачає формулу, яку ми легко могли вирахувати, зате підспудно утворюються нові форми, твір набуває глибшої художньої структури.

А тоді може виникнути і друга ситуація, другий ступінь захоплення, та мить, коли автор ніяк не може втриматися на ногах перед своїм твором, коли твір заковтує автора та його свідоме «Я»: ми опиняємося на стадії формування довготривалої, ще безіменної концепції.