— Грошей нам вистачить на двох. Я могла б давати тобі стільки, скільки ти заробляєш, і навіть більше, бо ти того варта.

Кейт сумно похитала головою.

— Я дуже тебе люблю,— промовила вона.— І рада була б зробити, як ти хочеш. Але тобі знадобляться твої заощадження, а я — ну, уяви, раптом з тобою щось трапиться? Ні, я мушу працювати. Ти знаєш, моя люба, що сьогодні ввечері у мене буде п’ятеро моїх постійних?

Фей аж пересмикнуло.

— Я не хочу, щоб ти працювала!

— Я мушу, матусю.

Це слово зробило своє. Фей розридалася, а Кейт примостилася на бильці крісла, гладила її по щоці, витирала очі, з яких лилися сльози. Вибух емоцій поступово перейшов у легке чмихання.

В долині густішали сутінки. Обличчя Кейт блідо світилося під темним волоссям.

— Ну, от і добре, от ти і заспокоїлася. А я піду перевірю, що там на кухні, й переодягнуся.

— Кейт, ти не можеш сказати своїм постійним, що захворіла?

— Звісно, ні, матусю.

— Кейт, сьогодні середа. Ймовірно, ніхто не прийде до першої.

— «Світові лісовики» влаштовують вечірку.

— Так, справді. Але в середу «Лісовики» не з’являться тут після другої.

— До чого ти ведеш?

— Кейт, коли закінчиш, постукай до мене у двері. Маю для тебе невеличкий сюрприз.

— Що за сюрприз?

— Секрет! Скажи кухарю, щоб зайшов до мене, ти ж ідеш на кухню.

— Схоже, буде торт-сюрприз.

— Не розпитуй, сонечко. На те воно і сюрприз.