— Важко розпочати,— заговорив він.— Це як лист, який потребує відповіді, а що довше відкладаєш, то важче узятися. Не допоможете мені?

Адам глянув на нього, потім знову на хлопчиків, що сиділи на землі.

— У мене в голові гуде,— сказав він.— Схоже на звуки, які чуєш під водою. Мені треба викопати себе з ями, у якій я провів рік.

— Може, розповісте мені, як воно сталося, і далі якось піде?

Адам перехилив свою склянку, налив собі ще і почав балансувати нею у себе на долоні. Бурштинове віскі плескалося у склянці, і його гострий фруктовий запах розлився у теплому повітрі.

— Нелегко пригадувати,— почав він.— То був не гострий біль, а тупе заціпеніння. Хоча ні — там були голки. Ви сказали, що у мене в колоді не всі карти,— я про це думав. Можливо, я ніколи не матиму всіх карт.

— Не виключено, що ця карта сама спробує вийти назовні. Коли чоловік каже, що не хоче про щось говорити, це означає зазвичай, що він ні про що інше не може думати.

— Може, й так. Вона злилáся у мене з заціпенінням, і я небагато пам’ятаю, окрім останньої картини, написаної вогнем.

— Вона стріляла у вас, еге ж, Адаме?

Адам стиснув губи, очі його почорніли.

— Можете не відповідати,— сказав Семюель.

— Чому б і не відповісти? Так, стріляла.

— Вона хотіла вас убити?

— Саме про це я думав найбільше. Ні, гадаю, вона не хотіла мене убивати. Вона не допустила такої для мене пошани. В ній не було ненависті, взагалі ніякої пристрасті. Я бачив таке в армії. Якщо хочеш убити людину, стріляєш у голову, у серце або в живіт. Ні, вона влучила туди, куди збиралася. Я бачив, як вона водила стволом. Мабуть, я не переймався б отак, якби вона хотіла моєї смерті. Це означало б хоч якусь любов. Але я був просто докучливою перешкодою, а не ворогом.

— Ви довго це обдумували,— зауважив Семюель.

— Мав для того досить часу. Я хочу у вас дещо спитати. Я не пам’ятаю нічого, крім останньої потворної картини. Вона була дуже вродлива, Семюелю?

— Була вродлива для вас, бо ви її такою створили. Не думаю, що ви взагалі колись бачили її — лише ваше творіння.

— Цікаво,— уголос міркував Адам,— хто вона така, що вона таке. Я радий був того не знати.

— А тепер хочете?

Адам опустив очі.