4

Лі прибрав зі столу і дав хлопчикам по курячій ніжці без шкірки. Вони зосереджено тримали свої замусолені палички і по черзі роздивлялися й обсмоктували то їх, то курячі ніжки. Вино і склянки залишилися на столі.

— Краще нам уже братися до вибору імен,— сказав Семюель.— Я вже просто відчуваю, як моя Лайза натягає віжки.

— Не можу вигадати ніяких імен для них,— зітхнув Адам.

— Ви не хотіли б дати їм якесь фамільне ім’я — щось на кшталт спокусливої пастки для багатого родича або відновлення благородного імені?

— Ні, я хотів би, щоб вони починали все заново, наскільки це можливо.

Семюель постукав себе пальцями по лобі.

— Як шкода,— сказав він,— як шкода, що найкращі для них імена вони не можуть отримати.

— Це ви про що?

— Новизна, кажете. Я подумав учора вночі,— він зробив паузу.— А про своє власне ім’я ви не думали?

— Про моє?

— Звісно! Ваші первістки — Каїн і Авель.

— Ну ні! — заперечив Адам.— Ні, цього ми не можемо зробити.

— Знаю, не можемо. Це означатиме, що ми спокушаємо долю. Та хіба не дивно, що Каїн — одне з найвідоміших імен на світі, а жодна людина, наскільки я знаю, його не носила?

— Можливо, саме тому це ім’я так ніколи і не втратило своєї сили,— припустив Лі.

Адам вдивлявся у яскраво-червоне вино у своїй склянці.

— У мене аж дрижаки пішли, коли ви його промовили,— зізнався він.

— Дві історії переслідують і супроводжують нас від самого початку,— заговорив Семюель.— Ми тягнемо їх за собою, як невидимі хвости: це історія первородного гріха й історія Каїна і Авеля. І я не розумію жодної з них. Я їх зовсім не розумію, але відчуваю. Лайза на мене сердиться. Вона каже, що я не мушу намагатися їх зрозуміти. Вона каже: навіщо намагатися пояснювати істину? Можливо, вона права, можливо, права. Лі, Лайза каже, що ви — пресвітеріанин, то чи розумієте ви райський сад — Едем і Каїна й Авеля?

— Вона вважала, що я маю кимсь бути, а я ходив до недільної школи в Сан-Франциско. Людям подобається, коли у тебе є якась релігія, бажано така сама, як у них.