— Але ж це Біблія твоєї матері.

— Вона не була би проти. Й усі імена тут, окрім одного, мають уже дві дати.

— Я її загорну, щоб не пошкодити,— сказав Семюель.

— Моя мати була би проти того, проти чого і я,— різко заговорила Лайза.— І я скажу тобі, проти чого заперечую я. Ти ніколи не можеш дати спокій Святому Письму. Ти тільки і знаєш, що чіпляєшся до нього, висловлюєш сумніви. Перегортаєш його, як єнот — мокрий камінь, і це мене дратує.

— Просто я хочу розібратися, мамо.

— У чому там розбиратися? Знай читай собі. Усе написано чорним по білому. Кому треба, щоб ти розбирався? Якби Господь Бог хотів, щоб ти розібрався, Він би дав тобі розібратися або записав би все по-іншому.

— Але, мамо...

— Семюелю,— сказала Лайза,— світ не знає іншого чоловіка, який був би такий незговірливий, я-от ти.

— Так, мамо.

— Чого ти зі мною повсякчас погоджується? Це свідчить про нещирість. Май власну думку.

Коли він від’їжджав від дому, вона проводжала очима його чорну фігуру у двоколці.

— Чудовий з нього чоловік,— промовила вона вголос.— Але страшенно незговірливий.

А Семюель думав зачудовано: «Саме коли я вважав, що достеменно знаю її, вона виявилася здатною на таке».

3

Останні півмилі, звернувши з Салінас-Веллі та йдучи нечищеною дорогою попід крислатими дубами, Семюель силувався виплекати лють, яка прикрила б його збентеження. Він вимовляв сам до себе героїчні слова.

Адам змарнів ще більше, ніж коли Семюель бачив його востаннє. Очі в нього були неживі, ніби він не надто часто ними дивився. Не одразу Адам утямив, що перед ним стоїть Семюель. Гримаса невдоволення скривила його губи.

— Я почуваюся кепсько,— сказав Семюель,— бо приїхав незваний.

— Чого вам треба? — спитав Адам.— Хіба я з вами не розплатився?

— Розплатився? — повторив Семюель.— О так. Так, Богом клянуся, ви розплатилися. І скажу вам, що плата була значно вища за зроблене.