— Невже не можна побудувати світ навколо визнаної істини? — м’яко спитав Лі.— Невже не можна позбутися страждань і безумств, якщо відомі їхні причини?

— Не знаю, дідько вас забери. Ви розхитали мій зручний усесвіт. Ви розпочали суперечливу гру і дали відповідь. Облиште мене — дайте подумати! Ваша капосна сука вже народжує у моїй голові цуценят. Цікаво, що про це подумає мій Том! Він буде люляти це у колисці свого мозку. Він буде неквапно прокручувати це в думках, як смажену свинину на вогні. Адаме, повертайтеся до нас. Ви вже доволі поринули у свої спогади, якими б вони не були.

Адам від несподіванки здригнувся. Він важко зітхнув.

— А чи не занадто це просто? — спитав він.— Я завжди боюся простих речей.

— Це зовсім не просто,— заперечив Лі.— Це вкрай складно. Але у кінці променіє світло.

— Недовго ще буде світло,— пожартував Семюель.— Ми засиділися, а вечір підкрадається. Я приїхав, щоб дати близнюкам імена, а вони й досі не названі. Ми захопилися роздумами. Лі, вам би зі своїми ускладненнями краще триматися подалі від усталених церковних структур, бо інакше з’явиться ще й китаєць із цвяхами в руках і ногах. Вони люблять ускладнення, але тільки свої власні. Мені вже час їхати додому.

Адам попросив у відчаї:

— Дайте мені якісь імена.

— З Біблії?

— Звідки завгодно.

— Добре, подивимося. З усіх людей, які вийшли з Єгипту, тільки двоє дісталися Краю Обіцяного. Вам вони подобаються як символ?

— Хто вони?

— Халев і Ісус Навин, простіше, по-американському,— Калеб і Джошуа.

— Ісус Навин був воїн — полководець. Не люблю я військових.

— Та й Калеб був вождем.

— Але ж не полководцем. Мені подобається Калеб — Калеб Траск.

Один з близнюків прокинувся й одразу ж заплакав.

— Ви назвали його на ймення,— сказав Семюель.— Джошуа вам не подобається, а Калеб уже названий. Він меткий — оцей смаглявий. Дивіться, другий теж прокинувся. Що ж, Аарона я завжди любив, хоча він і не дійшов до Краю Обіцяного.

Другий хлопчик майже радісно розплакався.

— Доволі непогане ім’я,— погодився Адам.