Тут Семюель зненацька розсміявся.

— За дві хвилини,— сказав він,— після цілого водоспаду слів. Калебе й Аароне — тепер ви люди, ви увійшли у братерство й отримали право бути проклятими.

Лі узяв обох малюків на руки

— Ви їх точно розрізняєте? — спитав він у Адама.

— Звісно,— відповів той.— Оце Калеб, а ти — Аарон.

Лі у сутінках поволочив близнюків, які репетували і борсалися, до будинку.

— Вчора я їх ще не відрізняв,— промовив Адам.— Калеб і Аарон.

— Слава всемилостивому Господу, ми маємо результат своїх терплячих думок,— сказав Семюель.— Лайза віддала би перевагу Джошуа — Ісусу Навину. Їй дуже подобається падіння стін Єрихонських. Утім, Аарона вона теж любить, тож, гадаю, все гаразд. Піду запрягати свою двоколку.

Адам пішов з ним разом до каретного сараю.

— Добре, що ви приїхали. Ви зняли з мене великий тягар.

Семюель загнуздав Різдвянку, яка тому не дуже зраділа, і відповів:

— Можливо, ви повернетеся до ідеї про сад на рівнині. Я просто бачу його там таким, як ви задумали.

Адам довго мовчав. Нарешті сказав:

— Боюся, тодішня наснага мене полишила. Я вже не відчуваю тієї тяги. Грошей на життя мені вистачає. Не для себе бажав я того саду. Мені немає кому його показувати.

Семюель обернувся до нього, й очі його наповнилися сльозами.

— Тільки не думайте, що воно помре! — вигукнув він.— Не розраховуйте на це. Ви що — кращий за інших? Кажу вам, воно не помре, поки ви живий.

Він трохи постояв, важко дихаючи, потім заліз у двоколку, хльоснув Різдвянку і поїхав геть, згорбивши плечі й не попрощавшись.

Частина третя

Розділ 23