— Ну, добре. І все ж таки, як я можу стати хлопцем?

Том мав абсолютний слух. Він зрозумів, що скотився на саме дно в оцінці Мері, але хотів, щоб вона його любила і ним захоплювалася. Водночас, у його натурі був такий міцний металевий дріт правдивості, який стинав голови будь-якій швидконогій брехні. Він подивився на волосся Мері, таке ясне, що воно здавалося білим, заплетене, щоб не заважало, в тугі коси з брудними кінчиками, бо Мері витирала руки об коси, перш ніж зробити складний удар по скляній кульці. Том вдивлявся у її невблаганні, ворожі очі.

— Не думаю, що ти насправді хочеш змінитися.

— Ще й як хочу.

Том помилявся. Вона того дуже хотіла.

— Що ж,— сказав він.— Це неможливо. І колись ти будеш із цього радіти.

— Ніколи,— відтяла Мері. Вона звернулася до мене з крижаною зневагою: — Він не знає!

Том здригнувся, а я затремтів від розмаху її кримінального звинувачення. Мері була хоробріша й безжалісніша за більшість людей. Саме тому вона перемагала всіх у Салінасі у грі в скляні кульки.

Том ніяково заговорив:

— Якщо мама дозволить, я замовлю сьогодні вранці устричний рулет, й увечері ми його заберемо.

— Я ненавиджу устричний рулет,— заявила Мері, велично випливла з вітальні та хряснула дверима нашої спальні.

Том скорботно дивився їй услід.

— Вона справжня дівчина,— промовив він.

Тепер ми залишилися удвох, і я відчував, що мушу загоїти рану, якої завдала йому Мері.

— Я люблю устричний рулет,— сказав я.

— Звісно, любиш. Як і Мері.

— Дядьку Томе, невже справді ніяк не можна перетворити її на хлопця?

— Справді ніяк,— відповів він сумно.— Якби я знав, я б їй сказав.

— Вона робить найкращі подачі у нашому районі.

Том зітхнув і знову подивився собі на руки, і я бачив його поразку і страшенно, до щему, його жалів. Я приніс йому свій видовбаний корок з булавками, які утворювали ґратки.