Семюель спромігся повернути собі трохи колишньої веселості. Його сардонічний розум блищав, у мові знову бриніли старі мелодійні ритми. Він брав участь у розмовах, у співах, у спогадах, але раптом, ще до опівночі, знесилився. На нього звалилася втома, і він пішов у спальню, де Лайза була вже дві години. Він сам собі дивувався — не тому, що змушений був іти спати, а тому, що йому цього хотілося.

Коли мати і батько пішли, Віль приніс із кузні віскі, і клан провів на кухні нараду, підливаючи віскі у круглі келишки. Матері прокрадалися у спальні перевірити, чи не порозкривалися діти, і поверталися до столу. Всі розмовляли тихо, щоб не потривожити дітей і батьків. Були там Том і Дессі, Джордж і його красуня Меймі, у дівоцтві Демпсі, Моллі й Вільям Дж. Мартіни, Олів і Ернест Стейнбеки, Віль і його Делія.

В усіх на язику було те саме — в усіх десятьох. Семюель постарішав! Це було таке моторошне відкриття, ніби вони раптом побачили привида. Їм якось ніколи не спадало на думку, що таке можливе. Вони попивали віскі й тихо обговорювали цю нову думку. Його плечі — помітили, які вони сутулі? І хода втратила всю свою пружність. І ще він трохи волочить ноги, але не це головне — головне його очі. Очі у нього старі. І він завжди раніше сидів за столом до останнього.

Помітили, як він забув, про що говорив, просто посередині оповіді?

Мені все сказала його шкіра. Вона вкрилася зморшками, а долоні стали майже прозорими.

Він накульгує на праву ногу.

Так, це та нога, яку йому зламав кінь.

Знаю, але ж він ніколи раніше не кульгав.

Вони говорили все це, ніби ображаючись. Такого не може бути, повторювали вони. Тато не може бути старим. Семюель молодий, як світанок — вічний світанок.

Він міг би бути старим, як середина дня, але, Боже милостивий! Вечір не може настати, а вже ніч?.. Боже милостивий, тільки не це!

Природно, що їхні думки перескакували і відсахувалися, і вони не могли про це говорити, але думати могли. Який може бути світ без Семюеля?

Як зможемо ми думати про щось, не знаючи, щó про це думає він?

Якою буде весна, чи Різдво, чи дощі? Не зможе бути ніякого Різдва.

Їхні думки відсахувалися від цих роздумів, і вони шукали собі жертву, щоб завдати їй болю, тому що боляче було їм. Вони накинулися на Тома.

— Ти ж був тут. Ти ж був тут увесь цей час.

— Хто з ним таке зробив?

— Чи не ти часом довів його своїми вибриками?

Том зміг це перенести, бо багато про це думав.

— Це через Уну,— сказав він захриплим голосом.— Він не зміг оговтатися після смерті Уни. Він говорив мені, що чоловік, справжній чоловік, не має права допускати, щоб його знищила туга. Він це повторював і повторював, що я мушу вірити — час усе лікує. Він так часто це говорив, що я зрозумів,— він програє.