— Точно, розповідав,— Кел був дещо розчарований.

Адам поспішно змінив тему.

— Містер Бейкон зробив мені сьогодні одну пропозицію,— почав він.— Я б хотів, щоб ви над цим подумали, хлопці. Він сказав, що вам було б краще, якби ми переселилися до Салінаса: там кращі школи і більше дітей, з якими можна товаришувати.

Ця думка спантеличила близнюків.

— А що ж буде тут? — спитав Кел.

— Ми залишимо собі ранчо, щоб було куди повернутися, як схочемо.

— У Салінасі мешкає Абра,— сказав Арон. Цього йому було досить. Він уже забув про коробку, яка летіла над дорогою. Думати він міг тільки про фартушок, капелюшок і м’які пальчики.

— Що ж, поміркуйте над цим,— сказав Адам.— А зараз вам краще піти спати. Чому ви не були сьогодні в школі?

— Вчителька захворіла,— пояснив Арон.

— Міс Галп хворіє вже три дні,— підтвердив Лі.— Їм не треба ходити у школу до понеділка. Ходімо, хлопці.

Вони слухняно вийшли за ним з вітальні.

2

Адам сидів під лампою з непевною усмішкою, постукуючи себе пальцем по коліну, поки не повернувся Лі.

— Їм щось відомо? — спитав він.

— Не знаю,— відповів Лі.

— Можливо, це просто через оту дівчинку.

Лі вийшов на кухню і повернувся з великою картонною коробкою.

— Отут усі рахунки. Кожний рік перетягнутий гумкою. Я все передивився. Повний порядок.

— Тобто, геть-геть усі рахунки?