Розділ 28

1

Тільки за вечерею хлопці помітили, як змінився їхній батько. Вони знали про його присутність: вуха, які чують, але не слухають, очі, які дивляться, але не бачать. Це був туман, а не батько. Хлопці так і не навчилися ділитися з ним ані своїми інтересами і відкриттями, ані своїми потребами. Зв’язком між ними і світом дорослих був Лі, й Лі не лише спромігся їх виховувати, годувати, одягати і привчати до ладу, а й навчив поважати свого батька. Батько був для хлопців загадкою, але його слово, його закони виконувалися через Лі, який, зрозуміло, вигадував їх сам, а приписував Адаму.

Того вечора, першого по поверненні Адама з Салінаса, Кел і Арон спершу здивувалися, а потім трохи збентежилися, побачивши, що Адам слухає їх і ставить питання, дивиться на них — і бачить. Ця зміна їх переполошила.

— Я чув, ви ходили сьогодні на полювання,— сказав Адам.

Хлопці насторожилися, як усі люди, які стикаються з новою ситуацією

— Так, сер,— зізнався Арон по паузі.

— Щось уполювали?

Цього разу запала ще довша пауза, а потім:

— Так, сер.

— І що ж ви вполювали?

— Кролика.

— Луком і стрілами? Хто в нього влучив?

— Ми стріляли обидва,— сказав Арон.— Не знаємо, чия стріла влучила.

— Хіба ви не знаєте власних стріл? — здивувався Адам.— Коли я був хлопчиком, ми робили на своїх стрілах мітки.

Цього разу Арон не став відповідати, щоб не вскочити в халепу. Кел, трохи вичекавши, сказав:

— Стріла була точно моя, але ми гадаємо, що вона потрапила у сагайдак Арона.

— Чому ж ви так гадаєте?

— Не знаю,— відповів Кел.— Але думаю, що в кролика поцілив Арон.