Адам перевів погляд.

— А що думаєш ти?

— Думаю, що, може, то я поцілив, але точно не знаю.

— Що ж, ви, схоже, чудово розібралися з цією ситуацією.

Тривога зникла з облич хлопців. Здається, ніякої пастки не було.

— І де ж отой кролик? — запитав Адам.

— Арон подарував його Абрі,— відповів Кел.

— А вона його викинула,— сказав Арон.

— Чому?

— Не знаю. А я ще хотів з нею побратися.

— Справді?

— Так, сер.

Адам розсміявся, а хлопчики не пригадували, щоб колись чули, як він сміється.

— Вона хороша дівчинка? — спитав він.

— О так,— відповів Арон.— Дуже хороша. Добра і мила.

— Що ж, коли так, я буду радий мати її за невістку.

Лі прибрав зі столу, трохи подзеленчав посудом на кухні й повернувся до вітальні.

— Чи не час вам лягати спати? — спитав він у хлопчиків.

Вони люто зиркнули на нього, а Адам сказав:

— Сідай з нами, і хай вони ще тут побудуть.