— Ви знайдете бухгалтерські книги за кожний рік і квитанції за всі сплачені рахунки,— сказав Лі.— Ви хотіли знати свій фінансовий стан. Ось тут усе. Ви справді хочете переїжджати?

— Думаю про це.

— Добре було б, якби ви знайшли спосіб розказати дітям правду.

— Це вбило б усі їхні добрі думки про матір, Лі.

— А про іншу небезпеку ви не думали?

— Яку?

— Скажімо, вони самі дізнаються правду. Адже її знає багато людей.

— Хтозна, може, коли вони підростуть, їм буде не так тяжко.

— Навряд чи,— промовив Лі.— Та й не це найгірша небезпека.

— Боюся, я не розумію тебе, Лі.

— Я думаю про брехню. Вона здатна знищити все. Якщо вони дізнаються, що ви їх обдурювали в цьому, вони поставлять під сумнів і щиру правду. Тоді вони вже нічому не зможуть вірити.

— Так, ясно. Але що я можу їм розказати? Як я можу їм відкрити правду?

— А що як відкрити їм частину правди? Щоб потім було не так боляче дізнатися всю?

— Я мушу це обдумати, Лі.

— Якщо ви переселитеся до Салінаса, небезпека зросте.

— Я мушу це обдумати.

Лі продовжував наполягати.

— Мій батько розказав мені про мою мати, коли я був ще зовсім малий. Він мене не пощадив. Він переказував це мені не один раз, коли я підростав. Звісно, воно не те саме, але історія жахлива. І все-таки я радий, що він мені розповів. Було б гірше, якби я не знав.

— Ти хочеш розказати мені?

— Ні, не хочу. Але це могло б вас переконати щось змінити для ваших синів. Наприклад, сказати, що вона поїхала, та ви не знаєте куди.