— Ні. А що?

Він похитав головою.

— Ні...— Здавалося, він напружено думав.— Я навіть не смію сказати тобі.

У цю мить з каретного сараю вийшов Лі, який вів за повід коня Бейконів, запряженого у високу пружинисту коляску на колесах з гумовими шинами. Містер і місіс Бейкони вийшли з дому і машинально поглянули на небо.

— Не можу сказати тобі зараз,— повідомив Кел.— Китаєць одразу здогадається.

— Абро! Мерщій! Ми зараз їдемо! — покликала місіс Бейкон. Лі притримував норовливого коня, поки місіс Бейкон підсаджували в коляску.

Арон вискочив з-за будинку, тримаючи в руках картонну коробку, перев’язану вибагливими бантиками. Він тицьнув її Абрі.

— Ось,— сказав він.— Не розв’язуй, поки не приїдеш додому.

Кел побачив на обличчі Абри відразу. Вона відсмикнула руки від коробки.

— Ну ж бо, люба, бери,— сказав її батько.— Поквапся, бо ми і так спізнилися.

І він пхнув коробку доньці в руки.

Кел підступив до неї.

— Хочу з тобою пошептатися,— і він нахилився їй до вуха.— Ти штанці намочила.

Вона спалахнула і міцно насунула капелюшок собі на голову. Місіс Бейкон підхопила її під пахви і всадовила в коляску.

Лі, Адам і близнюки дивилися, як кінь переходить на упевнений клус.

Перед першим поворотом Абра випростала руку, коробка полетіла назад і впала на дорогу. Кел спостерігав за обличчям брата і побачив, як його очі стали нещасними. Коли Адам повернувся у дім, а Лі ходив з мискою зерна, годуючи курей, Кел охопив брата за плечі й заспокійливо обняв.

— Я хотів одружитися з нею,— сказав Арон.— Я поклав у коробку листа, просив її вийти за мене заміж.

— Не сумуй,— втішав його Кел.— Я дам тобі постріляти з моєї рушниці.

— У тебе ж немає ніякої рушниці,— струснув головою Арон.

— Та невже? — здивувався Кел.— А я гадав, що є.