Ми маємо лише одну історію. Усі романи, вся поезія будуються на нескінченному змаганні між добром і злом у нас самих. І мені спадає на думку, що зло мусить повсякчас наново плодитися, натомість добро безсмертне. Зло завжди має нове свіже обличчя, а добро незмінно шанується впродовж віків, як ніщо інше на світі.

Розділ 35

1

Лі допоміг Адаму і його синам перебратися до Салінаса, власне кажучи, він сам усе зробив, спакував речі, проводив їх на потяг, завантажив заднє сидіння «форда», а по прибутті до Салінаса все розпакував і простежив, як сім’я вселиться у будиночок Дессі. Коли він зробив усе потрібне для їхнього затишку і зручності, та ще й дещо непотрібне, а також те, що могло б затягнути його від’їзд, настав вечір, коли він офіційно чекав на Адама, потому як близнюки пішли спати. Адам, мабуть, здогадався про намір Лі саме через його холодність і офіційність.

— Що ж,— сказав Адам.— Я це очікував. Говори.

Це зруйнувало заздалегідь підготовану промову Лі, яку він мав намір виголосити: «Протягом років я служив вам, докладаючи всіх зусиль, і нині я відчуваю...»

— Я відкладав, скільки міг,— сказав Лі.— Моя промова готова. Хочете її почути?

— А ти хочеш її зачитати?

— Ні,— відповів Лі,— не хочу. Але промова вийшла дуже гарна.

— Коли ти збираєшся їхати? — спитав Адам.

— Якнайшвидше. Боюся, що мій намір розсиплеться, якщо я зволікатиму. Ви хочете, щоб я ще побув у вас, доки ви не знайдете собі когось іншого?

— Мабуть, ні. Ти ж знаєш, який я неповороткий. Може піти багато часу. Може, я взагалі нікого не шукатиму.

— Тоді я поїду завтра.

— Хлопці страшенно засмутяться,— проговорив Адам.— Навіть не знаю, що вони робитимуть. Може, тобі краще поїхати таємно, а я їм потім якось поясню.

— Я не раз помічав, що діти здатні нас здивувати,— зауважив Лі.

Так воно і сталося. За сніданком наступного дня Адам сповістив:

— Хлопці, Лі від нас їде.

— Он як? — сказав Кел.— Сьогодні увечері баскетбольний матч, квитки по п’ять центів. Можна ми підемо?

— Так. Ти хоч почув, що я сказав?