— Я проводжу тебе на вокзал.

— Ні! — різко заперечив Лі.— Ні. Не треба. До побачення, містере Траск. Прощавай, Адаме.

Він вийшов з дому так поспішно, що Адамове «До побачення» долетіло до нього вже на найнижчій сходинці веранди, а «Не забудь написати» збіглося з клацанням хвіртки.

2

Того вечора після баскетбольного матчу Кел і Арон з’їли кожен по п’ять булочок з сосисками, і це було добре, бо Адам забув подбати про вечерю. Дорогою додому близнюки вперше обговорювали Лі.

— Цікаво, чого він поїхав? — спитав Кел

— Він і раніше говорив про від’їзд.

— Як гадаєш, що він без нас робитиме?

— Не знаю. Закладаюся, він повернеться,— сказав Арон.

— Облиш. Тато сказав, що він збирається відкривати книгарню. Смішно. Китайська книгарня.

— Він повернеться,— повторив Арон.— Без нас йому буде самотньо. От побачиш.

— Ставлю десять центів, що не повернеться.

— До якого часу?

— Взагалі.

— Парі,— сказав Арон.

Місяць Арон не міг отримати свого виграшу, але виграв він за шість днів по тому.

Лі приїхав о десятій сорок і відімкнув двері своїм ключем. У їдальні горіло світло, але Лі знайшов Адама у кухні, де той гострим краєм консервного ножа відшкрябував з пательні товстий чорний корж.

Лі поставив свій кошик.

— Якщо замочити на ніч, воно легко відійде.