Кел знав свого брата і міг керувати ним, виводячи з рівноваги, але тільки до певної межі. Кел навчився відступати, розумів, коли треба тікати. Зміна напрямку спантеличувала Арона, але тільки це і здатне було його спантеличити. Він визначав собі шлях і торував його, він не бачив нічого поза своїм шляхом і тим не цікавився. Почуттів він мав небагато, але були вони потужні. І все це ховалося за його янгольським личком, проте він не переймався цим і не ніс ніякої відповідальності, як не несе відповідальності фавн за строкаті плями на своїй юній шкірі.

2

У перший свій шкільний день Арон не міг дочекатися перерви. Він прийшов на дівчачу половину поговорити з Аброю. Ціла юрма верескливих дівчат не зуміла його випроводити. Довелося кликати аж учительку, щоб примусити його повернутися на хлопчачу половину.

Опівдні він упустив Абру, бо її батько проїжджав повз школу в своїй колясці й забрав її додому на обід. Він чекав її за воротами після уроків.

Абра вийшла у супроводі дівчат. Обличчя в неї було спокійне, і вона й виду не подала, що чекала на нього. Вона була найгарніша з усіх дівчаток у школі, та Арон навряд чи звернув на це увагу.

Зграйка дівчат не відпускала її ні на крок. Арон ішов за ними трохи позаду, терплячий і незворушний, навіть коли дівчата кидали в нього через плече свої пискляві уїдливі кпини. Поступово частина з них розповзлася по своїх домівках, і тільки три подружки залишилися з Аброю, коли вона підійшла до своїх білих воріт і зайшла у двір. Троє подружок поглянули на Арона, захихотіли і пішли своєю дорогою.

Арон присів на краєчок тротуару. За хвилину засув піднявся, біла хвіртка прочинилася, і з’явилася Абра. Вона підійшла до нього і зупинилася.

— Чого тобі треба?

Арон підвів на неї свої широко поставлені очі.

— Ти ні з ким не заручена?

— Дурник,— відповіла Абра.

Арон став на рівні ноги.

— Гадаю, ми ще довго не зможемо одружитися,— сказав він.

— А хто це хоче одружуватися?

Арон не відповів. Можливо, він і не почув. Він пішов поруч з нею.

Абра ступала твердо і неквапно, дивлячись просто себе. Вираз обличчя в неї був мудрий і ніжний. Здавалося, вона глибоко замислилася. Арон, який ішов поруч, не зводив з неї очей. Здавалося, що його погляд прив’язаний до її личка тугою мотузкою.

Вони мовчки проминули Дитячу школу, і там уже закінчувався тротуар. Абра звернула праворуч і пішла стернею викошеного літнього лугу. Під ногами в них дробилися чорні саманні грудки.

На краю поля стояла маленька насосна станція, а поруч з нею росла велика верба, буйно-пишна від надлишку води. Довгі віти верби звисали до самої землі.