Обачливість підказувала: «Іди скажи їй усе як є і отримай свої п’ять сотень».

Але він грубо обірвав обачливість: «Щасливий шанс. Скільки мені траплялося щасливих шансів? Розпізнати щасливий шанс — це частина виграшу. Я ж не хочу все життя бути жалюгідним сутенером. Просто треба грати обережно. Дати їй висловитися. Це не зашкодить. Я завжди зможу сказати, що тільки-но дізнався, якщо виникнуть проблеми».

«Вона може запроторити тебе до буцегарні, ти й оком не встигнеш моргнути».

«Не зможе, якщо я гратиму обережно. Що мені втрачати? Скільки мені траплялося щасливих шансів?»

4

Кейт почувалася краще. Схоже, нові ліки йдуть їй на користь. Біль у руках трохи відпустив, їй здавалося, що пальці дещо вирівнялися, що суглоби не такі набряклі. Вона непогано виспалася вночі, вперше за довгий час, і почувалася добре, хіба що була схвильована. Вона вирішила з’їсти на сніданок варене яйце. Вставши з ліжка, вдягла халат, узяла ручне дзеркальце і знову лягла. Зіпершися на високі подушки, вона роздивлялася своє обличчя.

Відпочинок виявився чудодійним. Від болю стискаються щелепи, очі неприродно блищать, випинаються найменші м’язи на скронях і щоках, і все це разом створює враження хвороби й боротьби з муками.

Різниця з відпочилим обличчям була разюча. Кейт видавалася на десять років молодшою. Вона розсунула губи і подивилася на свої зуби. Час піти почистити їх і відбілити. Кейт стежила за зубами. Золоті коронки на місці вибитих кутніх зубів були єдиним зовнішнім втручанням. Дивовижно, подумала Кейт, який молодий у мене вигляд. Лише одна ніч хорошого сну — і я одужала. Це також обдурює людей. Вони вважають, що вона слабка і тендітна. Кейт посміхнулася: тендітна, як сталевий капкан. Але ж вона завжди піклувалася про себе — ні випивки, ні наркотиків, а останнім часом навіть від кави відмовилася. І це приносить плоди. Личко в неї янгольське. Вона підняла дзеркальце трохи вище, щоб не бачити свою зморшкувату шию.

Думки її перескочили на інше янгольське личко, дуже подібне до неї,— як його звати? як його в біса звати? — Алек? Вона бачила, як він повільно йшов повз неї у білому стихарі, оздобленому мереживом, опустивши голову з ніжним підборіддям, і вогонь від свічки відблискував на його волоссі. Він тримав дубовий жезл, мідний хрест на якому трохи нахилився уперед. Було щось холодне у його вроді, щось незаймане і недоторкане. А хіба щось або хтось колись торкалися Кейт? Проникали в неї чи забруднювали? Звісно, ні. Хіба що трохи зачіпали жорстку оболонку. Всередині вона була незаймана — така ж чиста і світла, як цей хлопець Алек, чи як там його звати...