Вона йому повірила. Ба більше, вона вірила в те, чого він і не казав. Йому хотілося якнайшвидше вибратися з цієї кімнати.

— Дякую, мем,— сказав він дуже тихо і мовчки рушив до дверей.

Він уже взявся за ручку, як вона заговорила з награною недбалістю:

— До речі, Джо...

— Мем?

— Якщо ти раптом почуєш про... про неї, дай мені знати, добре?

— Обов’язково. Хочете, щоб я за це взявся?

— Ні. Не переймайся. Це не суттєво.

У себе в кімнаті, зачинивши двері на засув, Джо сів, схрестивши руки. Він усміхався. І негайно почав будувати плани на майбутнє. Він вирішив дати Кейт добряче все обдумати до, скажімо, наступного тижня. Щойно вона заспокоїться, він знову нагадає про Етель. Він не знав, яка в нього буде зброя, як він нею скористається. Але він знав, що та зброя гостра, і йому кортіло пустити її в хід. Він би розсміявся вголос, якби точно знав, що Кейт пішла до сірої кімнати, замкнула двері й сиділа у своєму великому кріслі, заплющивши очі.

Частина п’ята

Розділ 46

Буває, хоча і нечасто, що дощі в Салінас-Веллі випадають у листопаді. Це така рідкість, що одна з міських газет, або обидві разом друкують про таку подію передовиці. Пагорби протягом однієї ночі вкриваються м’якою зеленою травою, повітря стає свіжим і приємним. Дощі в цю пору не надто корисні для сільського господарства, хіба що вони затягуються, але це вкрай нетипово. Зазвичай сухість повертається, трава сохне або ціпеніє від заморозків, і насіння її пропадає.

Роки війни були дощовими, і багато людей звинувачували в цій дивовижній, безкомпромісній погоді стрілянину з великих гармат у Франції. Це цілком серйозно обговорювалося в статтях і дискусіях.

Тієї першої зими наших військових у Франції було не дуже багато, але мільйони проходили підготовку, готувалися до відправки на фронт,— війна річ страшна, проте захоплива. Німців зупинити не вдалося. Власне, вони знову перехопили ініціативу, методично рухались до Парижа, і бозна-коли їх вдасться зупинити — якщо вдасться взагалі. Якщо хтось нас і врятує, то лише генерал Першинг. Його підтягнута військова фігура у красивому однострої щодня з’являлася на всіх газетних шпальтах. Він мав тверде, як граніт, підборіддя, на мундирі не було і складочки. Він уособлював ідеального вояка. Ніхто не знав, щó він думає насправді.

Ми розуміли, що не можемо програти, і все-таки здавалося, що справа йде до програшу. Ми вже не могли купити борошно, біле борошно, а змішували його в пропорції один до чотирьох з темним житнім борошном. Ті, хто міг собі це дозволити, їли хліб і печиво з білого борошна, а з темного готували корм для курей.