— Старі часи були непогані,— почав він.— Ти, звісно, ще зовсім шмаркач.

— У мене зустріч з одним чоловіком,— сказав Джо.

— Узяти, бодай, Фей,— Альф удав, що не почув.— Це ж ціле діло. Знаєш, що Фей була хазяйкою закладу, який перейшов до Кейт? Ніхто достеменно не знає, як воно сталося. Усе було доволі загадково, дехто мав свої підозри.

Він задоволено відзначив про себе, що чоловік, у якого призначена зустріч з Джо, мабуть, нескоро його дочекається.

— А що саме вони підозрювали? — спитав Джо.

— Та дідько його знає, люди люблять баляси точити. Може, там нічого й не було. Хоча мушу зазначити, що все видавалося таки дивним.

— Хочете пива? — запропонував Джо.

— Нарешті ти діло говориш. Кажуть, що з похорону чоловік стрибає просто у ліжко. Але я вже не такий молодий. У мене від похорону спрага. Негритоска була визначною громадянкою. Багато чого я міг би тобі про неї розповісти. Я її знав тридцять п’ять, ні, тридцять сім років.

— А хто така Фей? — поцікавився Джо.

Вони підійшли до салуна містера Гріффіна. Містер Гріффін не любив алкоголю, а п’яних просто люто ненавидів. Він володів салуном «Гріффін» на Головній вулиці, сам стояв за стійкою, суботніми вечорами міг відмовитися обслуговувати двадцять чоловіків, які, як на нього, вже перебрали. В результаті його салун став поважним, шанованим і спокійним місцем і приносив йому чудовий прибуток. Тут можна було укласти угоду і спокійно поговорити, без небажаних втручань.

Джо й Альф сіли за круглий столик у глибині салуна і замовили по три пива кожний. Джо дізнався про всю правду й неправду, про доведене й недоведене, про кожне некрасиве припущення. З цього він виніс не тільки сум’яття, а й декілька путящих ідей. Щось було не зовсім чисто зі смертю Фей. Не виключено, що Кейт — дружина Адама Траска. Це він швидко взяв на замітку — можливо, Траск схоче відкупитися. А раптом справа Фей виявиться аж надто небезпечною, щоб туди пхатися? Джо слід усе добре зважити — на самоті.

Спливло кілька годин, і Альф занепокоївся. Джо не йшов на обмін. Він нічого не розказав, ні на що не натякнув. Альф подумав: «Хлопець, що так тримає рот на замку, напевне, приховує щось важливе. Цікаво, хто б його міг розговорити?»

І тоді Альф сказав:

— Розумієш, мені подобається Кейт. Вона мені дає час до часу роботу, вона щедра і не тягне з платнею. Скоріш за все, все це пустопорожні балачки. Проте, якщо добре подумати, вона той ще фрукт. У неї дуже погане око, може зурочити. Як гадаєш?

— Ми добре ладнаємо,— відповів Джо.

Альфа розсердила підступність Джо, і він устромив шпильку.