— Ні, мем. Позавтра День подяки. Роботи буде мало.

— Я й забула. Іди собі.

Вона зачекала, поки дівчина вийшла, і повернулася до свого столу. На душі в неї було тривожно. Вона переглядала рахунок за сантехнічні роботи, і ліва рука її ковзнула до шиї і торкнулася ланцюжка. Це принесло заспокоєння й упевненість.

Розділ 49

1

Лі разом з Келом намагався відмовити Адама їхати на вокзал зустрічати нічний поїзд «Жайворонок», що йшов із Сан-Франциско до Лос-Анджелеса.

— Нехай Абра йде сама,— сказав Кел.— Він схоче побачити її першою.

— Скоріш за все, він і не помітить, що там є хтось, крім неї,— зауважив Лі.— Тому не має значення, поїдемо ми чи ні.

— Я хочу побачити, як він сходить з потяга,— наполягав Адам.— Він, напевне, змінився. Я хочу побачити ці зміни.

— Його не було вдома лише кілька місяців. Не міг він ані сильно змінитися, ані сильно подорослішати,— умовляв Лі.

— Він напевне змінився. Вплив життєвого досвіду.

— Якщо ви поїдете, то доведеться їхати нам усім,— сказав Кел.

— Невже тобі не хочеться побачити свого брата? — суворо запитав Адам.

— Ясно, що хочеться, от тільки йому не схочеться бачити мене — принаймні не одразу.

— І йому схочеться,— запевнив Адам.— Ти недооцінюєш Арона.

— Схоже, ми їдемо всі,— сплеснув руками Лі.

— Можете уявити? — говорив Адам.— Він вивчив стільки всього нового! Не здивуюся, якщо він і говоритиме по-іншому. Знаєш, Лі, у східних штатах хлопці засвоюють акцент свого університету. Завжди можна відрізнити випускника Гарварда від випускника Принстона. Принаймні так розповідають.

— Я дослухатимуся,— пообіцяв Лі.— Хочу знати, на якому діалекті говорять у Стенфорді.— І він усміхнувся до Кела.

Адамові це не видалося смішним.