— Знайди її мені, Джо. Мені буде легше, якщо я з нею розрахуюся,— з нещасною старенькою.

— Я спробую, мем.

— І от що, Джо: якщо тобі потрібні гроші, звертайся до мене. І якщо ти її знайдеш, перекажи їй мої слова. Якщо вона не схоче прийти сюди, дізнайся, куди я їй можу зателефонувати. Гроші потрібні?

— Не зараз, мем. Але мені доведеться частіше виходити в місто, не так, як раніше.

— Роби як знаєш. Це все, Джо.

Йому хотілося обійняти самого себе. У коридорі він охопив себе за лікті й дав вихід своїй радості. Він почав думати, що все розпланував заздалегідь. Пройшов крізь напівтемну вітальню, крізь тихі уривки вечірніх розмов. Випірнув з дому, подивився на зірки, які пливли косяками серед гнаних вітром хмар.

Джо пригадався його плутаник-батько і те, що старий йому говорив: «Остерігайся рознощиць бульйону,— примовляв той,— отих дамочок, що вічно носять комусь бульйон,— їм щось дуже треба, ніколи про це не забувай».

Джо тихенько промовив:

— Рознощиця бульйону. Я гадав, вона розумніша.

Він знову уважно обміркував її тон і слова, аби упевнитися, що нічого не проґавив. Ні — вона рознощиця бульйону. І тут з пам’яті випливли слова Альфа: «Якби вона запропонувала мені щось випити або з’їсти, хай навіть тістечко...»

3

Кейт сиділа за робочим столом. Вона чула, як гуляє вітер у високій бирючині надворі, й у цьому вітрі, й у цій темряві була Етель — жирна неохайна Етель, липка як медуза. Кейт охопила якась тупа втома.

Кейт увійшла до прибудови, до сірої кімнати, причинила двері й сиділа у темряві, дослухаючись до болю, який знову вповзав у її пальці. У скронях пульсувала кров. Кейт витягла капсулу в циліндрику, який висів на ланцюжку в неї на шиї, потерла об щоку металеву оболонку, нагріту її грудьми, і кураж повернувся до неї. Вона вимила обличчя, нанесла косметику, розчесала волосся й уклала його в щось на кшталт помпадуру57. Потім вийшла у коридор і призупинилася біля дверей вітальні, як завжди, підслуховуючи.

Праворуч від дверей розмовляли двоє дівчат і один чоловік. Щойно Кейт увійшла до вітальні, як розмова обірвалася. Кейт сказала:

— Гелен, я хочу з тобою поговорити, якщо ти зараз не зайнята.

Дівчина пройшла за нею коридором до кімнати. Гелен була платинова білявка, шкіра її нагадувала чисто відполіровану кістку.

— Щось трапилося, міс Кейт? — спитала вона з острахом.

— Сідай. Ні. Нічого не трапилося. Ти ходила на похорон Негритоски?

— А хіба ви не хотіли, щоб я пішла?