— У мене виникла цікава думка,— сказав він.— Саме коли я робив оту прибудову без вікон. Кейт кинула якось на мене свій крижаний погляд, і тут я подумав: «Якби вона знала все, що я про неї чув, і запропонувала б випити чи щось з’їсти, хай навіть тістечко, я б одразу відмовився — ні, мем, красно дякую!»

— А ми з нею чудово ладнаємо,— повторив Джо.— У мене зустріч з одним хлопцем.

Джо усамітнився в своїй кімнаті, щоб усе обмізкувати. Йому було страшнувато. Він підскочив і зазирнув у свою валізу, потім перевірив усі шухляди. Йому здавалося, що хтось нишпорив у його речах. Був у нього в кімнаті. Але тут немає чого шукати. Він стривожився. Потім спробував навести лад у тому, що почув.

Хтось постукав у двері, й увійшла Тельма з запухлими очима і червоним носом.

— Що це найшло на Кейт?

— Вона хворіє.

— Я не про це. Я була на кухні, робила молочний коктейль у фруктовій банці, а вона зайшла і напустилася на мене.

— Чи не тому, що ти додала до коктейлю віскі?

— Та ні, в дідька. Лише ванільну есенцію. Вона не має права так зі мною говорити.

— Але ж говорила, хіба ні?

— Я це так не залишу.

— Ще й як залишиш,— сказав Джо.— Іди звідси, Тельмо.

Тельма подивилася на нього своїми чорними, красивими, задумливими очима і повернула собі острівок безпеки, на який завжди розраховує жінка.

— Джо,— запитала вона,— ти насправді сущий сучий син чи тільки прикидаєшся?

— А тобі яке діло?

— Ніякого,— відповіла Тельма.— Сучий ти син.

2

Джо планував діяти обачливо і тільки після довгих роздумів. «Я отримав щасливий шанс, я мушу ним вправно скористатися»,— говорив він собі.

Він увійшов до Кейт за розпорядженнями на вечір і отримав їх, бачачи тільки її потилицю. Вона сиділа за робочим столом, низько насунувши зелений козирок, і не озирнулася до Джо. Вона закінчила свої стислі накази, а потім провадила: