— Джо, хочу знати, як ти виконуєш свої обов’язки. Я хворію. Але я знову одужаю, принаймні матиму полегшення.

— Щось не так?

— Поки що тільки симптом. Краще вже б Тельма пила віскі, ніж ванільну есенцію, але я не хочу, щоб вона пила віскі. Гадаю, ти багато чого пропускаєш.

Він швидко знайшов виправдання:

— Я ж був зайнятий.

— Зайнятий?

— Авжеж. Виконував ваше доручення.

— Яке доручення?

— Самі знаєте — щодо Етелі.

— Забудь про Етель!

— Гаразд.

І раптом, неочікувано для себе самого, Джо заявив:

— А я вчора здибав одного типа, він сказав, що бачив її.

Якби Джо не знав її, він не зробив би оту коротеньку паузу в ті напружені десять секунд, які були потрібні.

Кейт тихо спитала:

— Де?

— Тут.

Вона розвернула своє крісло на шарнірах і подивилася йому просто в обличчя.

— Даремно я тобі не відкрила все одразу, Джо. Важко визнавати свою помилку, але я мушу виправдатися перед тобою. Навряд чи варто тобі нагадувати, як я влаштувала видворення Етелі з нашого округу. Я вважала, що вона переді мною завинила,— у голосі її забриніла нотка смутку.— Але я помилялася. Пізніше я все з’ясувала. Відтоді воно мене мучить. Вона не зробила мені нічого поганого. Я хочу її знайти і відшкодувати заподіяне зло. Мабуть, тобі здаються дивними мої почуття?

— Ні, мем.