— Але в тебе таке красиве волосся.

Вони швидко дісталися Головної вулиці, проїхали короткий квартал і звернули на Центральну авеню повз булочну Рейно, де у вітрині було виставлено французький хліб, і сама чорноволоса місіс Рейно помахала їм рукою в борошні, й от нарешті рідна домівка.

— Як щодо кави, Лі? — попросив Адам.

— Зварив ще до виходу з дому. Залишив на малесенькому вогні.

Чашки також були готові. Раптом усі вони зібралися разом — Арон з Аброю на дивані, Адам у своєму кріслі, Лі подає каву, а Кел у дверях до вестибюлю. Усі мовчали, бо вітатися було вже запізно, а говорити про щось інше ще зарано.

Нарешті заговорив Адам.

— Я хочу почути про все-все. Ти матимеш хороші оцінки?

— Іспити будуть лише наступного місяця, батьку.

— Зрозуміло. Ти неодмінно дістанеш високі оцінки. Я навіть не сумніваюся.

На обличчі Арона мимоволі промайнула роздратована гримаса.

— Напевно, ти втомився,— сказав Адам.— Гаразд, поговоримо завтра.

— Нічого він не втомився,— зауважив Лі.— Просто хоче, щоб йому дали спокій.

Адам подивися на Лі:

— Так, звісно, звісно. Гадаєш, нам усім краще лягти спати?

Рішення запропонувала Абра.

— Я не можу залишатися довго,— сказала вона.— Ароне, проведеш мене додому? А завтра ми всі зберемося разом.

Дорогою Арон міцно узяв її під руку. Він тремтів.

— Буде мороз,— сказав він.

— Ти радий, що повернувся.

— Так, дуже. Нам треба багато чого обговорити.