— Ти приніс фрукти йому в кімнату? Він любить фрукти,— сказав він.

— Груші, яблука і мускатний виноград,— відповів Лі.

— Так, він любить мускат. Я пам’ятаю, що він любить мускат.

Адам їх підганяв, тому вони приїхали на вокзал за півгодини до прибуття потяга. Абра вже була там.

— Завтра я не зможу прийти до вас на обід, Лі,— сказала вона.— Батько наполягає, щоб я була вдома. Я прийду, щойно зумію вирватися.

— Ти захекалася,— зауважив Лі.

— А ви хіба ні?

— Та, мабуть, і я. Дивися на колію, стеж, коли з’явиться зелене світло.

Розклади руху потягів майже у всіх викликають почуття гордості й остраху. Коли десь удалині на колії семафор перемкнув червоне світло на зелене, коли довгі гострі промені від вогнів локомотива залили платформу, чоловіки подивилися на свої годинники і промовили: «Вчасно».

В цьому була гордість, було і полегшення. Частка секунди, коротка мить стає для нас все важливішою. А оскільки діяльність людей дедалі більше інтегрується і взаємодіє, виникне і десята частка секунди, потім, напевне, якось назвуть соту частку секунди, доки не настане день, хоча я в це не вірю, коли ми скажемо: «До біса все це! Що поганого було в годині?» І воно не нісенітниця, оце захоплення дрібними одиницями часу. Одна річ рано чи пізно зруйнує все навколо нас, і занепокоєність виривається назовні хвилями, як оті кола, що йдуть по тихій поверхні ставка, коли кинеш туди камінь.

«Жайворонок» мчав так, ніби зовсім не збирався зупинятися на цій станції. І лише коли повз пролетіли локомотив і багажні вагони, засичали пневматичні гальма, і перевтомлений метал неохоче став.

З потяга висипало доволі багато людей: до Салінаса поверталися на свята родичі з повними руками пакетів і коробок у подарункових обгортках. Спливло хвилини дві, коли домашні Арона його побачили. І він видався їм більшим, ніж був до від’їзду.

На Ароні був капелюх з пласкою тулією і вузькими крисами, дуже модний. Хлопець зірвав його, побачивши своїх, побіг їм назустріч, і стало видно, що його ясне волосся підстрижене у короткий помпадур, який стояв щіткою. Очі Арона світилися і сміялися від радості зустрічі.

Арон кинув валізу і підхопив Абру, міцно її обійнявши. Потім поставив її на землю і простягнув руки до Адама й Кела. Лі він обняв за плечі так, що мало не задавив.

Дорогою додому всі говорили водночас.

— Ну, як справи?

— У тебе чудовий вигляд.

— Абро, ти така гарна!

— Зовсім ні. А навіщо ти коротко підстригся?

— Зараз усі так роблять.