— Фермерство не приносить грошей,— сказав Кел.

— Мені багато грошей не треба. Аби вистачало на життя.

— Мені таке не підходить,— заявив Кел.— Я хочу багато грошей і я їх зароблю.

— Як?

Кел почувався старшим і впевненішим за брата. У нього виникло бажання його захистити.

— Якщо ти повернешся до коледжу, я розпочну свою справу і закладу фінансову основу. Коли ти закінчиш, можемо стати партнерами. Я робитиму свою роботу, ти свою. Все може вийти зовсім непогано.

— Я не хочу туди повертатися. Навіщо мені туди повертатися?

— Бо так хоче тато.

— Це не примусить мене повернутися.

Кел сердито зиркнув на брата, на його ясне волосся, широко поставлені очі, й раптом зрозумів, чому батько так любить Арона, зрозумів понад усякий сумнів.

— Обдумай усе як слід,— швидко сказав він.— Було б краще, якби ти принаймні закінчив перший семестр. Не роби зараз нічого.

Арон підвівся і пішов до дверей.

— А для кого цей подарунок?

— Для тата. Побачиш завтра по обіді.

— Але ж ще не Різдво.

— Ні,— відповів Кел.— Це краще за Різдво.

Коли Арон пішов до себе, Кел відкрив свій подарунок. Він перерахував ще раз п’ятнадцять новеньких банкнот, вони були такі хрусткі, що аж тріщали. Монтерейський окружний банк посилав по них аж у Сан-Франциско і тільки після того, як їм пояснили причину. У банку був цілий переполох і сумніви, що сімнадцятирічний хлопець, по-перше, володіє такими грошима, а по-друге, носить їх із собою. Банкіри не люблять, коли з грошима поводяться без належної поваги, навіть якщо це робиться з сентиментальних міркувань. Знадобилося слово Віля Гамільтона, щоб банк повірив, що то дійсно Келові гроші, що зароблені вони чесно і що він може робити з ними все, що захоче.

Кел замотав банкноти у шовковий папір і перев’язав червоною стрічкою, яка закінчувалася балабушкою, що віддалено нагадувала бант. У такому пакунку міг лежати і носовичок. Кел заховав його під своїми сорочками у комоді й ліг спати. Але заснути не міг. Він був схвильований і водночас несміливий. Йому хотілося, щоб завтрашній день уже скінчився і подарунок був вручений. Він повторив те, що збирався сказати.

— Це вам.

— А що це?