Отже, у людей можуть наставати принаймні короткотривалі періоди вивченої безпорадності і до того ж напрочуд легко. Звісно, ця легкість залежить від типу особистості — одні люди більш схильні до виникнення цього феномену за інших (і це буде однією з головних тем в останньому розділі про управління стресом). Перед початком експерименту із неконтрольованим шумом Хірото дав волонтерам заповнити особистісний опитувальник. Відтак він знав, хто з волонтерів мав сильний внутрішній локус контролю (вважав себе господарем власної долі, здатним контролювати все у своєму житті), а хто — зовнішній (схильний пояснювати певні явища в житті щасливим випадком). Після того як учасники зазнали дії неконтрольованого стресогенного чинника, екстерналізовані волонтери виявилися набагато більш вразливими до появи синдрому вивченої безпорадності. Якщо перенести результати цього дослідження в реальний світ, наповнений такими ж зовнішніми стресогенними чинниками, то можна сказати таке: що сильніший внутрішній локус контролю має людина, то менша ймовірність появи в неї депресії.

Загалом усі ці дослідження видаються мені надзвичайно важливими у формуванні зв’язків між стресом, типом особистості та депресією. Наше життя сповнене ситуаціями, у яких одні стають ірраціонально безпорадними, а дехто — дурними та непослідовними. Якось, коли ми з Лоренсом Френком (зоологом, чиї гієни фігурували у Розділі 7) перебували в польовій експедиції і проживали в наметовому таборі в Африці, ми влаштували справжню катастрофу, намагаючись приготувати макарони з сиром на багатті. Споглядаючи весь створений безлад, ми були змушені визнати, що мали б спочатку прочитати інструкцію на упаковці макаронів. Однак ми обидва цього не зробили; насправді ми обидва були чомусь нажахані перспективою розбиратись у цій інструкції. Френк виніс такий вердикт: «Дивімося правді в очі. Ми страждаємо на вивчену кулінарну безпорадність».

Але наше життя сповнене багатьох куди серйозніших прикладів. Якщо вчитель у переломний момент навчального процесу або кохана людина у важливий момент нашого емоційного розвитку часто піддає нас дії своїх специфічних неконтрольованих стресогенних чинників, ми можемо розвинути в собі викривлене переконання в тому, що ми чогось не можемо вивчити або що наша кохана людина нас не любить. На підтвердження цього група психологів провела дослідження за участю дітей з бідних родин, які дуже погано читали. Чи мали вони порушення розумового розвитку, які спричинили нездатність до читання? Ні. Психологи обійшли стійке небажання учнів читати англійською, навчивши їх декільком китайським ієрогліфам. За декілька годин діти могли вже прочитати складні речення китайською краще, ніж вони читали англійською. Як же треба було викладати цим дітям рідну мову, що читання було їм не під силу?