Висновки цього дослідження говорять, що глибока депресія може бути наслідком особливо важких випадків неконтрольованості, пережитих людьми вже з певною психологічною травмою. Це може пояснити деякі висновки досліджень, які показують, що якщо людина в дитинстві пережила стрес,— смерть одного з батьків, розлучення батьків, надмірну опіку від батьків,— то у дорослому віці має підвищений ризик появи депресії. Найсуворіший урок про існування жахливих і неконтрольованих явищ у нашому житті ми отримуємо в період, коли лише починаємо формувати свій світогляд. Пол Плотськи та Чарлз Немерофф з Університету Еморі довели, що щури та мавпи, які зазнали дії стресогенних чинників у дитинстві, усе життя мають підвищений рівень КРГ у мозку.

«Згідно з нашою концепцією,— пише Селігман,— депресія є не узагальненим песимізмом, а песимізмом, властивим наслідкам конкретних дій». Якщо ми переживаємо частий неконтрольований стрес, ми звикаємо бути безпорадними — нам бракує мотивації для того, щоб просто жити, бо ми очікуємо гіршого; нам бракує когнітивної чіткості, щоб зрозуміти, що все в нашому житті добре, і ми відчуваємо болісну нестачу задоволення у всьому, що робимо.^[97]

СПРОБА ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ

СПРОБА ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ

Різні психологічні підходи до вивчення депресії вже дали нам певне уявлення про характер цієї хвороби. Одна наукова школа вважає, що депресія є станом, викликаним патологічною чутливістю до втрати контролю та можливості виміщення негативних емоцій. Згідно з іншим психологічним підходом, фройдистським, депресія є внутрішньою боротьбою двозначності, агресією, направленою всередину. Ці думки контрастують з суто біологічною концепцією, яка говорить, що депресія є розладом аномальних рівнів нейромедіаторів, аномальної комунікації між певними частинами мозку, аномального співвідношення гормонів та генетичної вразливості.

Концепції надзвичайно різні і дослідники та лікарі-практики, які дотримуються різних поглядів, часто навіть не можуть обговорити між собою свій спільний інтерес до депресії. Інколи здається, що вони говорять геть різними мовами — психодинамічна двозначність проти нейроме­діаторних авторецепторів, когнітивне гіперузагальнення проти алельних варіантів генів.

Мета цього розділу — показати, що стрес є темою, яка об’єднує різнорідні аспекти біології та психології.

Ми вже дізналися про важливий зв’язок між стресом та депресією: крайні форми психологічного стресу спричиняють такі процеси в організмі лабораторних тварин, які дуже нагадують депресію. До того ж стрес є чинником, який провокує також і людську депресію та зумовлює деякі зміни в ендокринній системі, властиві саме перебігу депресії. А гени, які можуть зумовити схильність до депресії, починають проявлятись у стресовому середовищі. Цей зв’язок здається ще більш тісним, якщо врахувати, що глюкокортикоїди як основний гормон стресової реакції може спричинити стан, подібний до депресії у тварин, і власне депресію у людей. І, зрештою, як стрес, так і глюкокортикоїди можуть викликати нейрохімічні зміни в організмі, які відбуваються у стані депресії.