Підгірські селяни Жолоб і Ґрида втекли від жорстокого панщизняного комісара, бо донедавна у їхньому селі була свобода.

Молодий ґазда з Криворівні, Білоголовий, побив і якось необачно трохи ушкодив пушкаря, який занадто чіплявся до його жінки. І за це вже йому була призначена катівня в Кутах. Тож він залишив жінку, ґаздівство і сховався тут. Міщанин Піскозуб мав бути публічно битий на ринку в Коломиї і втік перед самою екзекуцією. А шляхтич із Березова, Грабовецький, з причини злих часів і браку лицарських занять, під час недільної бійки порубав біля двадцяти людей, серед них і пушкарів. І вже не мав що робити у Березові. Серед утікачів були ще якісь «панове» Осьвєнцімський та Ясєльський, гонорові, але ґречні. Невідомо, що трапилося з ними, бо вони до нічого не признавалися. Грали собі спокійно в карти, а інші мовчки придивлялися, цікаві невідомої їм панської моди. Також якийсь шарапатка Хлюпкевич, служник, утік від свого пана аж до чорних хлопців. Зі старших людей там був тільки Клим Бойчук. Ватага, до якої він належав, була розбита і розсипалася, а він тут перезимував і тепер виліз із зимарки. Клим був не просто собі дід, а гордий, бувалий опришок, із тих сторовіцьких, що пам’ятали Довбушеві заповіді. Здолали його тоді, однак, це зимування і неміч. Він лежав біля ватри і не відзивався. Було ще кілька військових утікачів, але як вони звалися, того нема в переказах. Приплуталися й такі охочі, що перед тим ще нічого не зробили, просто весна, просто охота гуляння, а може, й цікавість звабили їх на верхи.

Найбільше вигукував, жартував і верховодив у розмові леґінь, званий Чупреєм. Він був у полотняному шпитальному одязі і мав накинутий на плечі сірий, довгий суконний військовий плащ.

Стояв, спершись на карабін із насадженим баґнетом, і, коли говорив, часом вимахував тим карабіном над головою. Вже давно, ще перед військовою службою, його у Жаб’ї назвали Чупреєм через велику вицвілу чуприну, що завжди безладно стирчала у нього на голові, як у пугача. Великі, темні, глибоко посаджені очі весь час зухвало сміялися. І реготав він якось дивно. Викапаний пугач. Мав великі, білі зуби і так складені вуста, що зуби завжди було видно. Здавалося, ніби він постійно з когось глузує. Коли говорив хтось інший, він поглядав на нього скоса, мружачи очі, так, ніби ніхто на світі, крім нього, не вмів сказати нічого доречного. Чупрей, утікаючи з війська, збунтував у шпиталі жовнірів і за короткий час учинив кілька вбивств. Його шукали всі уряди, за його голову призначили кілька нагород, хоч і не знали, що це один і той самий. Він трохи скидався на ватажка, але був якийсь надто голосний. Мабуть, від радості, що добрався у гори, так постійно галасував і патякав.