Відтоді то була їхня пісня, пісня Василюкових молодців – аж до кінця їхніх мандрівок.

Співоче братство

Співоче братство

Потім Дмитрик відрядив своїх молодців на чотири сторони світу: одних на Чорногору, других на Писаний Камінь, інших аж до Космача і ген до Рокити, щоб позапалювали на кожній горі по три ватри. І хто здалека – чи то з Підгір’я, чи з Поділля, з угорської, чи з волоської сторони – побачив три великі стовпи диму, вже знав, що то за прадавнім звичаєм збирається новий юнацький рій, нове товариство скликає побратимів та охотників на верхи, закликає до боротьби. Знову вибиралися звідусіль молодики. І такі, що не могли звикнути до панщини, і різні нещасливці, над якими гойдалася шибениця або зависнув гарапник, утікали також із казарм жовніри, які витримали там аж до весни, шукали сховку невдахи з різних станів.

Тієї пам’ятної весни, коли співак Василюк зібрав товариство, раптово знову дали про себе знати опришки. Скрізь, в усіх установах, а найбільше в управлінні цісарських кас, забили тривогу.

Історія нападів Дмитрових ватаг не є докладно відомою та документально підтвердженою, бо кутські акти десь пропали, і їх досі не відшукали. Може, вони у Чернівцях, може, аж у Відні. Але достовірності в тих актах можна було знайти не набагато більше – а може, ще й менше,  – ніж у тому, що переказав Андрійко. Бо не було ще таких гонорових юнаків, настільки гордих і непокірних, як оті Василюкові Гуки. Хоч їх навіть кілька разів ловили, хоч мучили по катівнях вигадливими тортурами, хоч не один заплатив за свою зухвалість життям або каліцтвом, жоден із них навіть не писнув про напади, про товаришів, ані про сховки. Ба, частенько навіть замість свого імені та прізвища вони називали якесь інше, прибране чи придумане. Це всі як один підтверджують. То що ж цікавого може бути в тих актах? Хіба що який-небудь канцелярський щур знайшов би в тому приємність і завдав собі труду порахувати, скільки грошей награбувало Василюкове товариство. Адже всім відомо, що за п’ять років Дмитрик загарбав великі мільйони цісарських гульденів. Відомо також, що, куди б він не ступив, усюди знаходив собі побратимів та приятелів, навіть серед панів, що не мав ворогів, крім мандаторів та урядників. Бо так у своїй недурній голові виважував, щоб нікому ніколи кривди не зробити, щоб ніколи не дозволити ні на кого нападати, лише на цісарські каси. І ще й те, щоб ніколи жодного нападу не робити похапцем, на галай-балай. А думав так довго, сидячи на Льодовій Бабі, блукаючи з рушницею лісами та ярами, слухаючи шум вод, лежачи на полонині та наспівуючи, поки всього детально не обдумав.