До сьогоднішнього дня згадують ті часи. Є також така забава, що її практикують уночі на похоронних іграх, – «грушках».

Люди тоді сходяться і набиваються до хати, в якій лежить тіло померлого. Голосно ридають трембіти. Веселощі, сміх гримить, аж виривається з обійстя. Відразу знати, що хтось помер, і люди вшановують його пам’ять. І душа померлого заглядає через віконце у домовині, прислухається. Бачить, що може спокійно відійти, якщо люди шанують закон старовіку: пролітають над смертю, як перелітні птахи над темною морською безоднею. І підбадьорюють домашніх, оточують їх сердечністю, показують їм, що ті не самі залишилися на світі. Так, коли вітер зірве один листок з дерева, відразу після того зашумить бук, заграє ціла зелена буковинка. Видно, що життя триває, що цілий буковий рід грає, шумить і співає.

Отоді й згадують різну давнину. Тоді бавляться також у вірменина. Вірменський купець, поважний, статечний і ґречний (зазвичай він зветься Каєтан) під’їжджає на коні до хати. Двоє хлопців, тримаючись руками за плечі, вдають чотиринога-коня. Кінь хвицає, вибрикує та ірже що має сили. Має бути видно, що це купецький кінь, дорідний, щедро вгодований зерном. Каєтан приїжджає до подвір’я і торгує з ґаздою козами, цапами і ватуйками – яловими козами. Вони якраз найдорожчі. Пушкарі, що їх найняв Каєтан, зганяють стада до кошари. Тобто насправді зганяють молодичок, дівчат і хлопців у хороми – у сіни. Молодь у сінях тлумиться, чутно веселі писки, крики молодих жінок та сміх із того тлуму. Хлопці штурхаються, чіпляючись жартома до жінок. Це має означати, що череда, як то кажуть, валується, тобто парується. Потім пушкарі луплять шкіру з козячої череди, тобто забирають у жінок хустки й запаски, а у хлопців ремені та що іще трапиться. Тоді у сінях зчиняється ще більший галас і писк. Але врешті все стихає. З’являється хлопець, вимащений сажею, і відбирає всі злуплені шкіри. В самому кінці дівчата й молодиці мусять викуповувати свої речі та цілувати цю чорну машкару. Хто його знає, хто це може бути…

Але можна здогадатися, що це хтось із чорних лісових хлопців – опришків – напав на валку вірменина, забрав у нього всі шкіри, а пана купця Каєтана та його пушкарів прогнав на чотири вітри.

* * *

Кути були в той час під цісарським правом і пануванням. Там була мандаторія, було представництво пляцкоменданта разом із військом, були також штаєрамти від податків чи, як казали, від драчки. Нижче костьолу, під гіркою, і нині є забудовані рештки пивниць та льохів. Саме там був катуш, тобто в’язниця й місце тортур, а біля нього стояла мандаторія. Навколо було просторе подвір’я, обгороджене високим муром.