Але в ті часи дно Чорної Ріки їжилося камінням. На кожному кроці відкривалися пащі, щохвилини показували зуби габи, шипоти і скоки. Пливучи при невеликій воді, легко було розбити дараби, поламати кості й розтрощити голову. Для того, щоб поплисти цілим товариством, та ще й як слід озброєним, треба було зібрати багато води. Тому вони будували велику загату, а також в’язали й обряджали особливі дараби, кораблі-страховиська, так, як наказав Дмитро. Ніхто ще до пуття не знав, що з того буде, Дмитро нікому не дозволив відлучатися з Лостуна. День і ніч стояли варти зі зброєю напоготові. Бо, в лісі як в лісі, там іще не бувало такого шуму. Далеко лунало цюкання сокир, скрипіння та гуркіт повалених дерев. Здивовані пущі відлунювали, подвоювали, помножували кожен стукіт, несли в далечину ті рубані відголоси. Якби хтось чужий випадково забрів туди на свою біду, мабуть, подумав би, що то точно цілий рід лісних чортів, лазячи між людьми, напитав собі якогось лиха, сказився або збожеволів і так збунтувався проти чортячої старшини.

Нарешті постала потужна гать, наче фортеця з дерева. Готові були також три дараби, а на них дивовижні кораблі у вигляді лісових почвар. Їх наповнили, кожну окремо, ніби комори, військовим спорядженням. На одному помістили харчі та загорнені в рамати пучки скіпок із сіркою – знамениті велетенські сірники, що їх винайшли опришки. На другий корабель поскладали великі стоси жерепу та ялівцевої хвої, щоб будь-якої миті можна було розпалити ватру. Були там також довгі порожні бербениці й черпаки для води. На третій корабель навантажили запасну зброю, багато бардок, рушниці, бочки з порохом та свинцеві кулі.

От тільки ніхто не знав, коли вони вирушать. На світанку на самого Купала з туманів, що постійно вкривають лостунські драговини, виринув Дмитро. Він вистрілив з пістолета, і зараз же Куділь заграв гукову пісню. Це був умовний знак. Усі притьмом сіли на кораблі. Першим кораблем, червоним змієм із білими крилами, кермував Чупрей. Другим, оббитим шкірами, що зображав кудлатого ведмедя, – наймолодший зі всіх, Мартиш, а третім, зробленим у вигляді страшного дикого кабана, кермував сам Дмитро. Коли спустили дараби, коли вода з відкритої загати гримонула так, що аж береги задрижали, а Чупрей, захований у дарабі-змії, зробив рух веслом, усі юнаки відповіли воді гуковою піснею на повні груди. За змієм помчав корабель-ведмідь, незґрабна потвора, аж дивом дивувався, що він так спритно мчав на хвилях. Трохи далі за ним плив чорний похмурий кабанисько.

Вони перестрибували через камені й пороги легко, наче трясогузки. Часом корабель, рухаючись передом і зіскакуючи з хвилі, занурювався у глибини, ніби пташка пронурок. А потім знову стріляло, мов із гармати, з шумом спадали колоди з кам’яного порогу, пінилася вода. Так, у густому тумані, непомітні й ніким не зауважені, добралися на Зелене. Аж там виринули з туману, і їм засяяло ранкове блакитне небо. Далі пливли досить рівним річищем. Саме тоді декілька головських пастухів, які випасали там навесні череди ґазди Ґрака-Янушевського, виганяючи їх раненько на пашу, побачили ті дивовижі зовсім зблизька.