Льодова Баба дула і грала, цілий місяць гучно святкувала, білі, потужні вітрові плєсарі співали їй коляду, плєсали на її честь. Ніхто не смів їй суперечити.

Тільки Дмитро, як завжди, сміявся їй в лице.

Саме в цей час Дмитро, що добре знав, яка нужда гнітить його братів, прорвався разом із Куділем на Поділля, як і належало давнім лісовим хлопцям, володарям пущі. На Поділля по зерно. Хоча від часу повернення з Відня не мав грошей, а до комор під верхом Льодової Баби не докопався б у таку пору жоден чоловік, навіть жоден найвірніший щезник-наймит, Штефанко віддав йому все, що заощадив і що колись складав для мандаторів. За грубі гроші закупили зерно через жидівських знайомих. Шістдесят тергів привезли до Космача. За допомогою тамтешніх людей, даючи як винагороду збіжжя, привезли зерно на конях, де-не-де волами, де-не-де на плечах, постійно йдучи самими хребтами та ґрунями по глибоких снігах, не раз посеред найгірших віхол, які так запирали дух, що треба було лягати на землю, аби їх перечекати. Долини та плаї тонули у відлигах і грязюці, а ліси у снігових заметах. Поки добиралися, наслухалися вістей про голод, надивилися на картини та примари голоду. По дорозі залишали в деяких хатах трохи збіжжя. І так врешті принесли зерно до Ясенова. Повідомили людей, щоб приходили по нього. Хоч важко було повірити, щоб у такий час хтось привіз зерно, люди зі щораз дальших осідків сходилися до Ясенова, благословляли Дмитра і Куділя. Дехто цілував їхні сліди на снігу. Поки вісті дійшли до найдальших осідків, збіжжя вже майже не було. Його ділили на щораз менші порції, і вже дехто вертався з плачем, що майже нічого не принесе діточкам, які чекали нагорі в хаті.

Дехто взагалі не вертався до хат, тинявся по Ясенові. Коли розтало трохи снігу, в ярах з’явилася молода кропива. Люди рвали її та пекли матажанники з кропивою, дрібно її порізавши і додавши до муки. Дедалі частіше ставалося, що по хатах діти пухли і їх лихоманило. Голодний час тягнувся тяжко, наче комусь за кару накрутили на ноги залізні ланцюги, і такий засуджений ішов уперед, розмотуючи їх, а вслід за ним по дорозі волочився важкий безкінечний цеп.

Отоді Дмитро разом із Шумеєм зібрав до Шумеєвої хати у Великодню неділю найбільш шанованих і найбагатших людей з цілих гір, дуків, отаманів, старців і давніх суддів. Шумей запросив також усіх, хто мав якийсь вплив: примівників, починачів, усіляких майстрів. Гості поволі сходилися. Шумей позатягав до хати ще й багатьох бідаків, що крутилися по Ясенові. Тішився Шумей гостям. Понаставляв рядами бербенички з густою зимовою гуслянкою, великі ясенові корита з бриндзою. На яворових кружках стояли ніжні пухкенькі й біленькі будзи, а поруч цілі стоси ячмінних пляцків. Були там і печені поросятка, і ягнятка, і багато яєць. А ще стіл прикрашали красні писанки та кілька оздоблених узорами барилець. Було видно, що в тих барильцях є щось добре на додаток, для охоти: чи то горілка, чи мед, чи вино. Починаючи частунок, Шумей промовляв щораз голосніше, щораз сердечніше: