З гір щораз ясніше почали палати вісті про загадки. Розходилися звідти на весь галицький край, блискали всюди, наче несамовиті вогники. Долішні люди прислухалися. Знали, що гірські мольфари й чарівники знають таємниці, про які не чули людські вуха. Коли наближалася весна, навіть у Львові селяни «робочого» стану, які приїжджали на торги, дізнавалися, чи в губернії немає якихось оголошень і патентів про загадки. І ще далі, навіть десь під Краковом, мазури перешіптувалися про цісарські загадки, небезпечні для панів. Страх чаївся, поволі, як чорний туман, спадав на міста і двори. У Чернівцях на Буковині пани й урядовці вдень і вночі мали під рукою запряжених коней, приготованих до втечі. У торгові дні поширювалися грізні вісті, що от-от, уже, в будь-який день, щойно почнеться льодохід, вночі на ріці покажуться натовпи кривавого гірського люду на летючих зміях. Закидають Чернівці топорами і спалять міста. Міські люди, особливо багатші, не спали ночами. Вже й до губернії дійшли ці вісті. Вже й у газетах почали писати про гірського бунтівника, що вийняв корону зі скельної комори, коронувався гірським цісарем, сам приймає присяги, призначає уряди й суди.

Ці вісті долетіли й до Відня. І там, може, хто знає, пан цісар, коли дійшли до нього чутки, почав посміхатися у вуса, радий, що пани бояться його побратима.

Урядовці в містах метушилися. До Коломиї постійно приходили вказівки з губернії, щоби збирати війська, щоб завжди тримати військо при зброї, а тим часом посилати найрозумніших, обережних, хитрих комісарів, аби ґречно, от так собі, тим часом крутили і домовлялися з гірським депутатом, також названим князем.

Коломия має жваві базари, чудесні ярмарки, це місто красне, але щоб мудре – то ні. Вид звідти на гори – не надивився б. Але що тут багато говорити, краще відразу виїхати в гори, втекти з цієї коломийської мудрості.

Тепер, коли почало приходити «це згори», тобто з губернії, страх терткою почав ходити по коломийських спинах. Крайсамт посилав комісарів з наказами, щоб ті заходили якнайдалі в гори. Вони їхали до Кут і до Косова, далі не заглиблювалися. Тільки потім до гір доходили вісті, що в Кутах будують нові будинки на місці старих, знищених урядів.

У горах це нікого не обходило. Був спокій і мир. Судді мирили людей, громади жили кожна для себе, у мирі одна з одною. Натомість уряди, які досі навіть пальцем не ворушили, щоб приборкати сваволю, тепер почали прислуховуватися, винюхувати і вистежувати. Найбільше, найґвалтовніше била тривогу Коломия.

Коли наближалася весна, з гір прийшли нові вісті. Міста полегшено зітхнули, бо ж це були повідомлення про голод і про сутужну весну. З долів нікого в гори не пускали. Обгородили їх сторожами та військом, наче муром. А на Уграх був неврожай і нестаток. То ж у горах вичерпалися всі запаси зерна. А оскільки купці не йшли по худобу та по коней, то щезали й запаси грошей.