Проте одна річ – вимовити пророчі слова, і зовсім інша – прийти та подивитися на те, як замість вистражданого тобою проекту реалізується ідея твого ж учня. Нехай це твій улюблений учень, але все ж не ти… Й окрім того, ніякої «реалізації ідеї» архітектора Ігнащенка, власне, не було. Власне, ідея була – однак спаплюжена до невпізнанності. Початкова задумка Анатолія Федоровича зводилася до фрази:

Бабин Яр – це КРИВАВА РАНА Землі.

Бабин Яр – це КРИВАВА РАНА Землі.

Реалізувати концептуальну ідею він збирався наступним чином. По-перше, засадити шовковистою зеленою травичкою відведену під монумент ділянку. Повністю. По-друге, керуючись довоєнною аерофотозйомкою нині засипаного Бабиного Яру, викопати посеред газону його зменшену копію. В масштабі. З усіма деталями рельєфу. По-третє, стінки і дно зменшеної копії Бабиного Яру посипати червоним гравієм. По-четверте, зробити з осколків авіабомб та снарядів стилізовану «гірлянду», яку прокласти по дну копії яру. По-п’яте, в темний час доби ця «гірлянда» мала би підсвічуватися знизу догори – до неба.

Отакою мала б бути зяюча КРИВАВА РАНА зеленої Землі!

Отак все було задумано…

Й навіть почало реалізовуватися.

Але знайшлися недоброзичливці та заздрісники – куди ж без них? На саму «верхівку» влади (мабуть, в ЦК КПУ, не інакше!) пішли злостиві анонімки. Як згодом дізнався Анатолій Федорович, автори безіменних опусів порахували відроги зменшеної копії Бабиного Яру й нарахували їх… рівно шість штук! На думку анонімників, це означало, що підступне Авраамово плем’я підкупило легковірного архітектора Ігнащенка, який з подачі «жидівської закуліси» мав намір зашифрувати в своєму монументі… ЗІРКУ ДАВИДА! А якщо «портрет» древнього Києва прикрашатиме віднині зашифрований магендовід[174], видимий навіть з Космосу… Та це ж ганьба на весь світ!

Анонімки подіяли: з певного моменту архітектора Ігнащенка відсторонили від робіт, тоді під керівництвом інших його колег три відроги (з шести) зменшеної копії Бабиного Яру були засипані. Для цього переважно в темний час доби на Сирець ганяли низки самоскидів, які ніч за ніччю возили звідкись тонни ґрунту. Анатолій Федорович намагався протестувати, неодноразово робив спроби прорватися на особистий прийом до товариша Щербицького – але все було марно: Перший секретар ЦК КПУ відмовлявся його приймати. Коли ж три відроги копії яру були ретельно засипані й зрівняні з поверхнею землі – відповідь нарешті надійшла. Щоправда, в переказі, зате однозначна:

Передайте авторові, що він правий, але протестувати надто пізно.