– І що ж?..

– Побачив, як моя Алка повисла на плечі у Спартака й ридма ридає! Кажуть, він зовсім випадково опинився поруч, аварійну піч знеструмив і мою Алку на свіже повітря на руках виніс. Її після того хотіли від написання диплому усунути, бо експерименти пройшли не всі, устаткування накрилося, а тема була вже затверджена. Тоді Спартак нібито пішов до декана, який був і завкафедрою, і керівником його дипломного проекту, і сказав, що відмовляється розподілятись на кафедру по закінченні інституту… Його ж на кафедрі хотіли залишити, ти ж в курсі, сподіваюсь?

– Так, чув дещо, – кивнув Валерка. А про себе подумав: «До чого ж дивно життя складається! Мені про друга дитинства Спарика розповідає той, хто його на дух не переносить… Дивина та й годі».

– Ну, отож як декан не вмовляв цього придурка, він навідріз відмовився на кафедру розподілятися. Натомість сказав, щоб на кафедрі Алку залишили: мовляв, вона дуже тямуща, а той випадок з муфельною пічкою – усього лише незначуща прикрість. І сталася вона через те, що обладнання на кафедрі вкрай зношене. Просто в хлам зношене барахло!.. І ще сказав, що Алка вагітна, отож на виробництво її розподіляти не можна, а на кафедру – саме те, що треба! Бо там, мовляв, тиха гавань, а може, й тихе болото!

– Він і не таке міг би ляпнути, – погодився Валерка.

– Він міг, так… Й останнє: цей придурок навчив її програмування. Причому після того, як у нас на п’ятому курсі прочитали «Основні засади програмування й обчислювальної техніки», ніхто зі студентів анічогісінько не зрозумів! Хоча нам усім здавалося, що сам викладач тямив лише трохи більше нашого… Отож і залік приймав, дивлячись на нас крізь пальці. Так і сказав: «Програмування металургам ні до чого, все це глупство».

Єдиний на всю нашу групу, хто випендрився, – був саме Спартак, наш Академік самозваний. Він навіть пожартував тоді, що лише за тиждень може будь-кого з нас навчити програмувати на Фортрані. Тобто ми тоді подумали, що він жартує, отож послали його в дупу… А виявляється, він анітрохи не жартував! Бо варто було йому предметно зайнятися моєю Алкою, як уже через тиждень вона й справді почала програми писати! Сама почала, хоча й під його наглядом, уявляєш?! І де він тільки навчився?..

– У школі, – пояснив Валерка. – За шкільною освітою, ми всі – програмісти-обчислювачі. Мови програмування – ALGOL і FORTRAN.

– І ти теж такий самий програміст?

– Формально – так. Хоча мене це не надто цікавило, натомість Спартак оволодів цією навичкою досконально. До речі…

– Що?

– Я тепер пригадую, що він казав якось, що і BASIC опанував також! Мовляв, ця мова є розвитком FORTRAN’у – тільки для персональних ЕОМ.