Але після захисту диплому Олежка Філатов додому повернувся. Причому за час навчання він пити зовсім не кинув, на що тато відверто сподівався… Що робити?! Знайшли йому наречену – знов-таки не без батькової допомоги: діваху красиву, спритну, розумницю – рідкісний букет достоїнств. Але при цьому моторошно жадібна до грошей – це щодо недоліків… І тут між ними несподівано кохання спалахнуло! Буває ж таке, прикинь?!

Ляля мугикнув і розплився в посмішці.

– Та чого тільки не буває, – погодився Валерка.

– Отож я й кажу… Наш Зека відтоді нібито навіть з випивкою зав’язав! Батько-замдекана спілкувався з іноземцями, які в Тюмень приїжджали, отож і познайомив з ними невісточку, а вона за півроку вже в російському посольстві у Франції опинилася. Зека, природно, разом з нею – як чоловік… А що?.. І тепер він в Парижі… начальство його ціну-у-у… цінує-е-е…

Хоча Ляля начебто й випив небагато, проте, очевидно, втомився від розмов. Його очі почали злипатися, язик заплітався, він помітно позіхав. Зрештою Валерка зглянувся над ним і, розпрощавшись, поквапився піти додому пішки. Хоча на прощання Ляля наполегливо пропонував підвезти його на тойоті «з вітерцем».

Накрапав дрібний прохолодний дощик, було сиро й холодно. Валерка намагався повернутись подумки до «двушки», де треба було якнайшвидше зробити ремонт. Однак весь час вертався до почутого від Лялі.

Ох, до чого ж дивні піруети виписує теперішнє життя! Ляля зі своїми друзяками, як з’ясувалося, швидко зметикували, що саме треба зробити, аби грошенят побільше заробити. Виявляється, все дуже просто: розум, чуйне ставлення до інших, добра освіта, золота медаль за школу, «червоний» диплом після інституту – це аж ніяк не головне; достатньо мати велике бажання розбагатіти за всяку ціну, не гребуючи нічим!.. Або ще простіше:

Щоб заробити гроші – потрібно палке бажанняЗАРОБИТИ ГРОШІ!

Щоб заробити гроші – потрібно палке бажання

ЗАРОБИТИ ГРОШІ!

Круглого відмінника Спартака викинули з Інституту електрозварювання за скороченням. При цьому він так і не захистився й тепер мотиляється по якихось другосортних газетьонках. Сам Валерка поки що офіційно оформлений на авіазаводі, який повільно наближається до розорення. Заводської зарплати ледь вистачає, щоб купити поїсти, сяк-так одягнутися й відкласти лічені копійки на відпустку біля річки або «дикуном» на морі. Якщо нічого не зміниться, то через рік-другий злидні тебе здолають.

Отже, треба бути чесним хоча б із самим собою: зараз настав час комерсантів і бізнесменів! А тому Валерка все робить вірно, поступово переорієнтовуючись на ремонт «вбитих» квартир з їхнім наступним перепродажем. Ех-хе-хех, набрати би ще бригаду фахівців – тільки таких, що не підкачають!.. Тоді справа могла би значно прискоритися.