– Отже, ти фактично викрав інтелектуальні напрацювання своєї Алки й мого друга Спартака, на них і розбагатів… – скрушно зітхнув Валерка.

– По-перше, хто їм обом винен, що ці лохи не побачили власної вигоди?! По-друге, я їхні напрацювання не стільки викрав, скільки зреалізував на практиці. Адже ще треба було підключити те, що тепер називається схемою з давальницькою сировиною… У підсумку, на вході я мав справжнє золото, а на виході – «золоті» на вигляд стоматологічні вироби, які насправді є нержавійкою з напиленням. І головне – всі учасники процесу були вкрай задоволені. Отак я заробив свій перший «лимон» баксів. А далі пішло-поїхало… До речі, Сіму і Зеку пам’ятаєш?..

– Аякже, чудово пам’ятаю цих розгильдяїв, – стрепенувся Валерка.

– Ага! То колись вони розгильдяями були, а тепер вони теж добре стоять. Не гірше від мене, – посміхнувся Ляля. – Сіма – він же Богдан Симоненко – лісом займається. Вагонами шарашить відмінну закарпатську деревину до Європи за ціною дрів. Фактично – за безцінь. А вже там, в Європі, ціна ой як злітає!.. Я й сам було хотів цим зайнятися, та все ж не наважився: там попервах все було просто, але зараз конкурентів розвелося багацько, можна нарватися. Але Сіма виявився сміливішим.

– А Зека? Цей що продає?..

– Зека – то Олежка Філатов.

– А може, Фомічов?..

– Та ні! Фомічов як сидів у Дніпрорудному, так і досі там сидить. Теж мені придурок-скелелаз… хоча теж Олег. А Зека – це таки Філатов! Він тепер у Парижі. Велика людина, майже дипломат.

Валерка трохи замислився, потім запитав:

– А чого його Зекою називають? І що там у Парижі?..

– «Зека» – це скорочення від «Громозека». У Кіра Буличова був такий персонаж. Пам’ятаєш мультик «Таємниця третьої планети» про Алісу Селезньову? Прикольний такий велетенський кіборг, шестирукий археолог, який на чоботях-роликах катався…

– «Офіціанте! Чотириста крапель валер’янки і салат» – це він?..

– Саме так, точно! Громозека напивався валер’янкою. Наш Зека – він родом із Тюмені, син заступника декана з тамтешнього інституту. Його батько і гроші мав, і зв’язки, але синуля ще в шкільні роки «заливати за комір» почав. Адже Тюмень – це Сибір, там холодно, клімат такий, що всі «гріються»… Ну от, свого часу я на інженерно-фізичний факультет з Москви перевівся, а Зека – з Тюмені. Точніше, батько-замдекана «за знайомством» до Києва під нагляд друга синулю сплавив, щоб Зека свої «п’яні художества» демонстрував подалі від рідної домівки. А друг його батька – це не хто інший, як наш декан, він же і завкафедрою… Отож він і наглядав за Зекою.