– А дитина від кого була? – спитав Валерка, щоб якось відволікти увагу співрозмовника від явно неприємної йому теми. – Невже від Спартака…

– Та яке там!.. – Ляля тільки рукою махнув. – Академік тоді з альпіністочкою своєю роман крутив, йому не до Алки було…

– То звідки ж тоді дитина?

– Напевно, в гуртожитку нагуляла. Дурна справа нехитра.

– Отже?..

Ляля скрушно зітхнув:

– Отже, як я й казав, після всієї тієї історії Алка мене зовсім помічати перестала. Хоч заради неї я був готовий не тільки одружитися, але й чужу дитину всиновити… вдочерити… Ну-у-у, коротше, стати не тільки чоловіком, але й повноцінним батьком. Та де там!..

Він раптом замовк і втупився у співрозмовника поглядом гострим та оцінюючим. Немовби хотів сказати щось, але не наважувався.

– Я так розумію, це ще не все?.. – обережно поцікавився Валерка.

– Так, не все. Просто я думаю, що ти давній друг Спартака, а тому…

І після нетривалої паузи:

– А-а-а, біс із ним! Все одно воно вже позаду.

– Що саме?

– Коли після того випадку я пробував до Алки хоч якось підкотитися, то попросив одного разу розповісти, яку таку програмульку написала під керівництвом Академіка нашого, розумаки того чортового?! Мені ж було вкрай цікаво, на що він здатен як керівник… І знаєш, таки потрясно вийшло! Цікаво, елегантно й економно. І головне – гранично просто: вибір режимів напилення покриттів з оксидів тугоплавких металів на основу з нержавіючої сталі. А ті напилені зразки, які Алка встигла отримати до аварійного випадку з муфельною пічкою, та це ж просто пісня була!..

– А можна без зайвих подробиць? – спитав Валерка. – Я все ж таки не металург, а тому…

– Ти технар, – махнув рукою Ляля, – а тому слухай сюди: там і справді нічого складного не було. Алка займалася вакуумним напиленням покриттів з ніобію і танталу на нержавіючу сталь. Спартак допоміг їй скласти матмодель і, головне, програму, яка обраховувала конкретний режим напилення. В цілому все було настільки красиво і просто, що я навіть переписав собі Алчину програмульку та ще деякі речі з її диплому. Бо, читаючи все це, у мене народилася ідея, завдяки якій я заробив свій перший мільйон… Причому мільйон баксів, а не наших «дерев’яних». Так-так, не посміхайся, пане Уханьський! Так воно і є, як саме я розказав!.. Не віриш?!

– Моя віра чи невір’я тут ні при чому, – знизав плечима Валерка, – я просто не можу перевірити твою розповідь, ото й усе.

– А ти на мене подивись! На шмотки мої, на тойоту, на охоронців… Відчуваєш масштаб?! А все завдяки тій ідеї… Адже покриття з ніобію і танталу, напилене у вакуумі на нержавіючу основу, за кольором неможливо відрізнити від золота. Тоді в моді були золоті стоматологічні коронки… Отож я й почав клепати майже «золоті» зубні коронки! Тобто брав у замовників золото як сировину і стоматологічні зліпки коронок, мостів і цілих щелеп. Потім техніки переводили зліпки у нержавійку, на яку напилювали покриття. Без аналізу від золота не відрізнити!