– Та що це за партія така – «ЗаУД»?! Ваш лідер Дорошенко не гетьман, він боягуз! А ви перейменовуйтеся або в партію «ЗАД», або в «ЗУД»! – обурювалися протестувальники, які негайно кинулись розшукувати в своїх лавах розкольників. Та хто ж зізнається в зраді ідеалів демократії, опинившись серед знервованого натовпу?..

В одному не можна сумніватися: з цілої низки причин акція «Україна без Кучми» була приречена на поразку. Не дивно, що сутички з «Беркутом» завершилися масовим затриманням найактивніших демонстрантів, аж до віце-прем’єрки Ткач (яку і справді звільнили з займаної посади), а також розгоном стихійного зібрання, що відбувалося в Будинку вчителя, й захопленням київського штабу УНА-УНСО. Оскільки Владислав та Ждан трималися поруч – їх обох і запакували до одного «мавп’ятника». Там вони й просиділи всю ніч, час від часу тихесенько перешіптуючись. Поступово перейшли на «ти». Обох їх відпустили наступного ж ранку, допитавши коротко і склавши адміністративні протоколи.

Оскільки особливих справ у Києві жоден з них не мав, чоловіки одразу ж попрямували на залізничний вокзал, мріючи лише про те, як би найшвидше опинитися вдома. Про провал акції протестів дорогою майже не розмовляли, за винятком короткої, крізь зчеплені зуби фрази Владислава щодо необхідності «відстрілювати паскуд короткими чергами». Та й про що тут говорити – про те, що на двох українців традиційно припадають троє гетьманів?.. Лише коли квитки вже лежати в їхніх кишенях, на прощання Владислав і Ждан про всяк випадок обмінялися контактними даними.

Ото й усе…

Національна Спілка письменників України, вул. Банкова, № 2, Київ, 13 березня 2001 року

Національна Спілка письменників України, вул. Банкова, № 2, Київ, 13 березня 2001 року

Відтягнувши долонею ліві рукави піджака й сорочки, ведучий поглянув на наручний годинник, потім налив з карафи, що стояла на застеленому синьою оксамитовою скатертиною столі, води до склянки, одним ковтком проковтнув ту воду й мовив:

– Ну що ж, панове добродії, мабуть, будемо починати. Насамперед, повідомлю для тих, хто не знайомий зі мною особисто: звати мене Устимом Валігудою, я не простий письменник, а ще й секретар нашої Спілки та член президії НСПУ. Однак на сьогоднішньому заході моя роль значно скромніша: мені доручено модерувати творчу зустріч із нашим колегою – з письменником Василем Кредо. Він же зробить перед присутніми доповідь…

Про всяк випадок ведучий не став ризикувати, а прочитав з папірця, видобутого з внутрішньої кишені піджака:

– Доповідь на тему «Чи може повторитися Куренівська трагедія в значно більшому масштабі, ніж сорок років тому?»