І треба ж такому статися: саме в той момент, коли запанувала жалобно-урочиста тиша, вхідні двері рипнули, і з коридору увійшов невисокий опецькуватий молодий чоловік в сірому костюмі-трійці, білій сорочці при краватці й дбайливо надраєних черевиках. Було очевидно, що він дуже поспішав, оскільки влетів до зали кулею й відхекуючись, однак трохи повертівши на всі боки непропорційно великою головою – оцінив ситуацію й безглуздо завмер просто посеред проходу між рядами крісел.

– Прошу сідати, – мовив Валігуда секунд через тридцять й одразу ж звернувся до «головастика», який і досі стояв посеред проходу: – А ви, молодий чоловіче?.. Ви, здається, пан Сивак, я не помилився?..

– Так, я Спартак Сивак, заступник голови Комісії з пригодницької та фантастичної літератури Київської організації НСПУ, – підтвердив той і додав: – Вибачте за затримку, але я з роботи, просто з Мінпаливенерго. Я вгору біг сюди, на Банкову… на лекцію.

– Ага, ну, тоді ви потрапили куди слід. Сідайте, бо ми вже почали… А ви, пане Василю, доповідайте, доповідайте! І вибачайте наших не зовсім дисциплінованих письменників.

– Я з роботи!.. – ще раз нагадав новоприбулий. Однак ведучий зробив йому знак мовчати, а потім з підбадьорливим виглядом кивнув доповідачеві.

– Що ж, це добре, що послухати мою доповідь зібралися люди, добре обізнані з ситуацією, – мовив той. – Це означає, що говорити сьогодні про Куренівську трагедію нема особливої потреби. Однак погано, що знаючи про ті події, ви всі поголівно мовчите, немовби води до рота набрали. А чому?! Чому, я вас запитую?! Чому ніхто з вас так досі й не написав жодного вартісного твору про катастрофу сорокарічної давнини?..

– Перепрошую, що вдруге поспіль мимоволі порушую атмосферу сьогоднішньої доповіді, але ви помиляєтесь, причому глибоко, – подав голос новоприбулий «головастик», який вже встиг всістися на одне з крісел.

– Так-так, це правда! – негайно відгукнувся медальований бомж-нечупара. – Якби ви тільки знали, до чого чудову книжечку написав пан Спартак, ви б цього не говорили…

– Так, роман дуже сильний, – підтвердив ще хтось. Проте кинувши суворий погляд спочатку на «головастика», потім на бомжа й невідомого балакуна, Валігуда постукав олівцем по склянці й мовив суворо:

– До порядку, панове, до порядку! Якщо хтось хоче висловитися по суті або ж подати репліку – просіть на те дозволу ведучого, будь ласка.

Після чого звернувся до доповідача:

– Так, пане Василю, ви просто не в курсі, що серед нас присутній автор роману «Апокаліпсис по-київськи», виданого окремою книжкою. Як секретар нашої Спілки та член президії НСПУ, можу авторитетно підтвердити, що це високохудожній твір, який по-справжньому вражає, про що свідчать репліки з місць, зокрема, самого автора, відомого поета Доброткаля і-і-і… кхе-кхе…